Хочу поділитися думками про непросту долю наших співвітчизників волею року опинившихся зараз за кордоном, адже навіть скептики не очікували на таку ординську навалу. Війна змусила виїхати з країни без перебільшення мільйони українців, які боялись за своє життя, життя своїх дітей і літніх людей. Дійсність така, що багато хто з тих що виїхали зараз не розглядали такої перспективи за новорічним столом святкуючи 2022 рік… Серед вимушених мігрантів достатня кількість тих, хто вже мав певний досвід поїздок за кордон с метою заробітку чи відпочинку, так і тих, хто досі не мав такого досвіду. Отже у великих містах країн східної Європи ви обов'язково зустрінете наших співвітчизників якщо не в трамваї, то в супермаркеті або ж у парку. Як живуть наші в умовах тимчасового притулку? Про це вже багато пишуть в блогах, знімають ролики в ютубі лунають різні думки з цього приводу тож маю можливість поділитися своїм баченням адже моя родина зараз там і усе бачить на власні очі.

   Отже, Словаччина, Братислава… Маю сказати, що Словаччина достатньо бідна країна і хоча доходи населення тут ще не самі низькі в порівнянні із Болгарією, Румунією і Хорватією країна живе достатньо скромно. Словаччина прийняла по меншій мірі 250 тис. українських утікачів, що складає майже населення другого за розміром міста Словаччини – Кошице, а в масштабах цілої країни це коло 4% населення. В самій Братиславі українців, суб'єктивно, і того більше до 5%. Відразу з початком війни була запропанована поміч в розмірі 80 евро на повнолітнього, 60 евро на дитину до 18 років і 160 евро на немовля до 3-х років. В реаліях Братислави, звичайно, прожити за ці гроші місяць – не реально. Аби ще якимось чином допомогти людям організовано періодичну роздачу продуктів та засобів першої необхідності, діє безкоштовний проїзд в транспорті міського та міжміського сполучення, дію «нульового» тарифу влада пролонгує щомісяця. Хочу зауважити, навіть ці заходи є відчутними для бюджету малої небагатої країни, за що подяка як уряду республіки так і нашим добрим сусідам.

Так я обережно підібрався до головного питання: а де ж мешкають наші в Словаччині? Так, багато хто живе як кажуть у нас в Україні в приймах, тобто словацька родина, що має в помешканні явні вільні квадратні метри рішенням власної доброї волі надали людям в нужді дах над головою. Другий варіант – він різко зустрічається, це коли притулок дали наші, то можуть бути родичі, друзі чи колишні колеги, які вже якісь час живуть в Словаччині і так само можуть тимчасово приютити. Третій варіант – самий цікавий, це зняти житло у словаків скориставшись державною програмою відшкодування вартості (оренди). На справді, з цим варіантом усе не так просто, адже, словаки добре знають свій уряд, житло потрібно дати вже зараз, а гроші отримати потім, тож з досвіду можна говорити, що цей варіант не набув популярності, хоча є ті кому з цим пощастило. Ну і на останок, останній дієвий і самий благородний варіант, це зняти собі житло за власний кошт, знайти хоч якусь роботу і давати собі раду самотужки. Варто зауважити що ціни на житло в Братиславі зараз починаються із 500 євро (з послугами). Практика довела, що орендувати житло проблемно наступним категоріям громадян: тим хто має домашніх улюбленців, тим хто має дітей до 16 років, тим хто не має поручь чоловіка (а раптом, жінка не потягне житло і знов шукай орендарів). Якщо говорити про роботу, то найбільш просто буде влаштуватись на автозавод, яких тут достатньо багато, але зауважу з нормальною тривалістю робочого тижня ви навряд чи заробите більше як 700 євро, звісно ж рекрутери, які вас винаймають будуть вас підв'язувати на схему роби більше-отримуй більше. Тому обіцяні 1000 євро ви заробите за 260-300 годин. Ледь не забув про менеджерів і славнозвісних айтішніків (без яких зараз вода не освятится), ці спеціалісти мінімум з англійською В2 і вище, досвідом роботи саме в міжнародних компаніях, віком до 35 років і знанням вузькоспеціалізованого софту типу SAP, Revit, Eplan, такі співвітчизники можуть розраховувати на 1500, а топ менеджери й на 2000 євро (хоча вони точно не менше, а то й більше мали в Україні).

   Отже, я трохи обмалював ситуацію в Братиславі, я навмисно не писав про ситуацію в медицині, то тема окрема і повірте мені в Україні з цим краще.

   Так я підібрався до головного питання: хто ж ці люди, що в масі своїй прийняли рішення не сидіти на шиї добрих словаків, не тягнути з бюджету (через механізм відшкодування вартості житла) а винайняти житло самотужки і продовжити боротьбу? Якщо відкинути «топів» і тих, кому винайняли житло міжнародні компанії, як наприклад зробив світовий виробник ігор UBISOFT перевезший свій персонал з України, то картина в загальних рисах наступна. Багато з тих, хто винайняв собі житло і почав хоч якось давати собі раду – це українці, які звикли працювати за 8-15 тис гривень: вчителі, кваліфіковані робітники, медсестри, керівники нижчої ланки, прості інженери. Це, переважно, відповідальні і звиклі до праці люди, які влітку відпочивали у Бердянську, Одесі чи Залізному Порті.

   То хто ж тоді шукає халяви, спитає мене мій читач? О, це змучені киянки, харків'янки і звичайно ж львів'янки. Розпещені нехай навіть турецькими курортами вони не цікавляться місцевими автозаводами. Звичайно, їм би корисним було дізнатись, що знаходиться під капотом їх Хюндаїв, Фольксвагенів та Тойот, але цей клопіт вони довірять професійним сервісним центрам, а роботу щиро вступлять тим своїм краянам, які в кращому випадку не знають кращого ніж перевірений Сенс чи Ланос, а в гіршому випадку довіряють свою дорогу міському транспорту. Зніжені на тлі пальм (іх світлини з того річного відпочинку) з нарощеними нігтями (і як з такими  мануально працювати!) вони томно пишуть пости з проханням надати їм і їхнім дітям безкоштовне житло в межах державної програми. На будь-якій роздачі, вони, будучі дуже активними в соцмережах, ніколи нічого не проґавлять і візьмуть більше ніж їм потрібно, бо за кутом припаркований Хюндай, він увезе. Мабуть ніколи не забуду фразу одного багатого лікаря з американської комедії з Дфеніфер Еністон в головній ролі, він сказав про природу грошей щось типу: " заміжні, тому й заміжні, бо не возять чиїхось дітей на Майамі".

   Трохи розкрию цю, зовсім не хитру, концепцію – багаті тому й багаті, бо не соромляться взяти те що їм зараз не потрібно, як не соромляться безкоштовного житла, службового авто, путівок, авіаквітків за рахунок бюджету. Вони з легкістю дозволяють собі життя в готелі, поки під охороною і сигналізацією стоять їх порожні маєтки в Одесі, Львові, Днепрі… Багаті весь час вимагають собі як не державні преференції, так податкові канікули… Тож навіть тут тепер вже "у вигнанні" вони пристрасно шукають халяви, переймаються де зробити тату в області бікіні, де нігті робити у своячниці дурьохи, якій і 10 евро стане з головою… На моїх очах самотній і не обачливий словак, який, як я розумію, взявся допомогти одній такій красуні з України в пошуках роботи привів її у кадрову агенцію, а вона нахабно у мене на очах притискала його оголеним коліном ледь не до стіни. Він дурко думав, що жінка шукає можливості заробити і це правда, але правда в том, що ця особа – халявниця і шукайте дурепу йти на автозавод, краще виймайте пане свій гаманець! Чув навіть одну мудру, яка аби зустрітись із подругою з Росії призначила їй зустріч у Турції (туди ж росіян ще пускають). Бідкаються в чисельних групах замислюючись над складними питаннями як наприклад: як мені, якщо зараз повернуся на Україні, не втрачаючи статус біженки, в серпні відпочити в Греції і потім в разі чого повернутись назад у Словаччину?

   На останок додам, що досить не багато багатих приїхали в Словаччину що для Словаччини очевидний плюс. Психологія багатих така, що в більшості своїй вони відразу тягнуться туди де халяви звісно більше: в Бельгію, в Швейцарию, в Голандію, в Німеччіну… Просто проаналізуйте тих кого ви знаєте, хто кудись поїхав, чи багато бідних вирушили в Швейцарію, де альпійське повітря насичене духом справжньої свободи і кришталеві озера у підніжжя величних гір дозволяють по справжньому відпочити, чи не застрягли ваші прості родичі в Польщі?