Весь час, поки триває війна росії проти України політики, журналісти і військово-політичні блогери, яких зараз безліч, неодноразово згадують російську армію не з кращого боку, в бойовому сенсі цього слова. Тож я задаю перше питання: хто присвоює рейтинги арміям світу і на що спираються під час оцінювання. Отже, рейтинг країн з огляду на військову міць прийнято визначати по індексу Global Firepower (GFP). Цей індекс враховує кілько десятків показників серед яких: чисельність збройних сил, кількість танків, кількість літаків, кількість кораблів тощо. Також враховується рівень фінансування оборонних видатків, рівень транспортної інфраструктури, логістика, запаси ГЗМ. Зауважу, що росія посідає 2 місце в цьому рейтингу з 2007 року (до цього вони мали 3 місце), лишень раз у 2010 році поступившись цим місцем Китаю, який традиційно займає 3 місце. Перша п'ятірка лідерів останні роки не змінна: США, росія, Китай, Індія, Японія. Цікавий факт – Японія посунила вниз рейтингу Францію, а до неї Британію. Також цікавим є той факт, що в п'ятірці лідерів раніше був Пакистан в 2005 році, що правда зараз він на 9 місці.

А що ж до України? На жаль, ми довгі роки пасли задніх і найвищим для нас показником було – 20 місце у 2011 році. Зазвичай нам присуджували 21-25 місце, а за даними на 2022 рік ми мали 22 місце. Якщо вважати, що експерти, які складають цей рейтинг незалежні в мене виникає питання до тих співвітчизників, які як мантру усі роки мені говорять, що до Порошенка у нас не було армії. Навіщо вони говорять цю маячню? Цим вони пояснюють здачу Криму і частини Донбасу, а ще ганебні мінські угоди, які нам булим нав'язані росіянами. Чим дуже пишався хрінов миротворець «бацько». До речі, може й «бацькові» й невідомо, але Білоруська армія пасе задніх, тож їм до нас ще підтягуватись, а не лякати нас, це так к слову.

   Так от, в 2015 році ми сповзли на 25 місце, і увага з 2016 по 2020 рік ми були нижче 25 місця, повернулись ми у гру лишень 2021 знов з 25 місцем. Можна багато чого говорити про стан українських збройних сил в період з 2014 року, але у кремлі теж дивились схоже за цими рейтингами. Тут я підхожу до самої суті питання і я стверджую, що цей доволі авторитетний рейтинг схоже не враховує реальну боєздатність військ і окремих підрозділів, які гартуються і проходять бойове злагодження найкраще приймаючи участь в реальних бойових умовах. Я думаю, в США і росії це добре розуміють от чому був Афганістан, Сирія, Ірак, Боснія, Чечня тощо. Цим я хочу сказати, що маю деяку недовіру до того, скажімо, що армія Австралії зайняла 17 місце, а ми лишень 25, де проходила «бойове хрещення» армія Австралії? Чую багато думок про величезну користь спільних навчань, особливо під егідою НАТО. Не хочу здаватись старомодним, але ще Нікколо Макіавеллі в 16 столітті розділяв мій песимізм з цього приводу. Ні, я не хочу говорити аби хтось думав, що спільні навчання військових не корисні, корисні і користь у тому аби опановувати новітнє озброєння – це важливо. Але говорити, що литовські колеги (до речі дуже їх поважаю, країни Балтії помогли більше багатьох що обіцяли всяке різне) навчать наших військових якихось тактичним чи стратегічним прийомам ефективного реального бою ну не дуже вірю. Швидше після війни наші військові будуть вчити багатьох членів НАТО новітнім підходам ефективного ведення бою.

   Останнє питання чому бліцкріг, який ісконні православні і могутні росіяни позичили у ненавісного Гітлера (а я же спасибі діду на перемогу?) провалився? Слід визнати, що Гітлеру його метод по усій Європі допомагав, і працював ефективно проти СРСР більше року? Це говорить про слабкість росіян на полі бою? Не думаю. Радше росіяни не до оцінювали українські збройні сили і славнозвісні рейтинги GFP дечого не врахували. Якщо повернутись до того клятого Гітлера, то сучасні росіяни вщент забули, що перемога та була спільна і Україна з Білоруссю вклалися в нею не менше гонорових росіян! Що ще не врахували росіяни? Вони не врахували, що із соборною Україною, яка утворилася тільки в 1991 році вони ще справу не мали на полі бою, вони перемагали Лівобережну Україну, або якусь частину сучасної України дати серйозний бій країні площею 603,3 тис кв.км це не Чечні на коліна ставити, чи Молдову кривдити, чи Грузію товкти. Звикли віками дурити, як от з Березневими статтями, скористались нагодою і тяжким становищем Запоріжжя. І це не Січ Запорізьку розганяти. А ще? Пихатим росіянам замулила очі «здача» Криму, знову я до неї повернувся – пробачте мене. Таким чином, на мою думку не треба не до оцінювати своїх супротивників, Україну росіянам не проковтнути – застрягне у горлі.

   Боже, даруй нам скорше побачити мирне небо над Україною від Чопа на Закарпатті до села Рання Зоря Старобільського району і від урочища Петрівське, що на північ від села Грем'яч Новгород-Сіверського району до мису Сарич у Криму.