Україна розпочала і продовжує довгий шлях до розбудови нового законодавства, яке б відповідало сучасним умовам і новітнім викликам. Скільки критики було до КЗпП, мовляв, він взірця 1971 року і жити зараз тими нормами неможливо й не доцільно, тож треба щось кардинально міняти! Це стосувалось усіх напрямків суспільного життя, серед іншого й освіти. Освіта, за преамбулою нового Закону є:

«основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного спільними цінностями і культурою, та держави».

Наразі маємо й нову українську школу, й відповідний закон, прийнятий не «клоунами», а цілком націонал-патріотичною командою П.Порошенка. Далі мова йтиме про ЗУ «Про освіту» № 2145-VIII від 5 вересня 2017 року. Огляд показує, що закон витриманий, має 11 розділів і містить 84 статті. Як і усі сучасні закони України, він містить безліч додаткових умов і коментарів, яким присвячений цілий 12 розділ, де майже кожна стаття піддається додатковим тлумаченням. Як в нашій юридичній практиці прийнято, Закон зазнав вже 14!!! правок і змін, які похапцем вносила і стара, і нова влада. Схоже, що Закон від самого початку був сирим і популістським, тож вдосконалювати його стали майже відразу. Так, перші дві правки з'явились вже наприкінці 2018 року.

Особисто я з цим Законом вирішив ознайомитись через те, що моя дружина зібралась у освітяни. Тож, захотів ознайомитись з тим, чим зараз керується освітній процес. Закон з самого початку виявився трохи нудним і не перевантаженим практичним змістом. Хоча, були таки практичні позитивні моменти, як інклюзивне навчання (ст.20). Але в цілому складалось враження, що його писали просто тому, що старий Закон мав більше правок ніж власного змісту, а ще тому, що відповідний профільний комітет ВР засидівся без діла. 

Скажу відверто, в новому Законі мене цікавили цілком практичні речі: права працівників освіти, права учнів, оплата праці освітян та захист їх інтересів.

Так, ст.31 «Особливості відносин між закладами освіти та політичними партіями (об'єднаннями) і релігійними організаціями» мала б відповісти на питання релігійного й політичного впливу на освітній процес, оскільки маємо наступні норми:

«Державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер» (п.1);

«Політичні партії (об'єднання), їх члени, депутати (кандидати в депутати) не мають права провадити свою діяльність в закладах освіти, зокрема створювати власні осередки чи в будь-який інший спосіб втручатися в їхню освітню діяльність» (п.3);

«У закладах освіти забороняється зберігання, розміщення, розповсюдження реклами, плакатів, подарунків, стендів, листівок, аудіо- чи відеоматеріалів, інших матеріальних чи нематеріальних об'єктів (крім підручників), які містять: найменування чи символіку політичних партій (об'єднань), громадських чи благодійних організацій, назва чи символіка яких співзвучні з назвами та символікою політичних партій (об'єднань)»;

«Керівництву закладів освіти, педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати здобувачів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями (крім закладів освіти, визначених частиною другою цієї статті) чи політичними партіями (об'єднаннями), крім заходів, передбачених освітньою програмою» (п.4).

Що стосується особисто мене, як глибоко віруючої людини, то можливо ця стаття не зовсім коректна, але ж це наш Закон, його нам не Сталін-Путін чи Меркель-Макрон написали! Виходить, що мусимо дотримуватись визначених норм. Але чому на 1 вересня ліворуч від директора школи два предстоятеля «правильної» УГКЦ стоять? Чому з права — представники правлячої партії з міської та обласної ради? Чому вчителька вела дітей у храм під час навчального процесу на, так зване, перше причастя? Чому щовівторка на імпровізованій лінійці читають вголос «Богородиця-діво радуйся»????? Чому прапор і символіка УПА у школі???

Далі я підійшов до ст.57 «Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам» тут п.1 серед іншого наводить наступне:

«надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла або надання службового житла у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України».

Звичайно, практичного і дієвого механізму і порядку для цього фінансування немає, як не визначені відповідальні органи влади за цей напрямок. А навіщо? Справді, не треба бути по-радянському наївним, але... Це ж Закон взірця 2017 року!

Таким чином я підійшов до ст.61 «Оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників». Мабуть з цього місця й почалось усе дивне та несподіване. Абзац другий стверджує наступне:

«Посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат».

Більшість розуміє, що мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну норму робіт. Розмір такої плати з 1 січня 2021 року становить 6000 грн. Виходить, що початківець, тобто педагог, який прийшов з профільного ВУЗу (гіпотетично попередньо пройшовши по конкурсу, бо він навряд чи його виграє), у якості першої зарплати і протягом наступних років, поки він не підвищить кваліфікацію, може розраховувати на 18000 грн окладу при повній ставці до кінця 2021 року, а вже з 1 грудня 2021 року — на 19500 грн, адже збільшиться мінімальна зарплата в країні. Звісно, мова йде про нарахування, а «на руки» отримана  сума становитиме 14310 грн і 15502,5 грн відповідно. Але фактичний стан справ говорить про те, що на такі гроші розраховувати не може не те що початківець педагог, а й педагог зі стажем 20 років, з класним керівництвом і вищої категорії! Оце так несподіванка!

Що ж в сухому залишку? Як ми й звикли, Закон не передбачає суворого дотримання. Отже, всі учасники освітнього процесу дотримуються його норм на власний розсуд, а влада щорічно правитиме його нескінченними нагально потрібними удосконалюючими правками, допоки його зміст остаточно не буде зіпсований і розмитий. От і скажіть мені, чи хочемо ми жити у правовій країні. Як на мене, відповідь цілком зрозуміла, а наслідки не відворотні.