Займаючись улюбленим видом спорту кіноманів — участю в грі «Встигни дочитати титри, поки їх не поглинула верхівка екрана», час від часу можна ненароком, просто посеред монітора, помітити дивний ієрогліф невідомого походження. Підпільна корпорація з розвінчування світових змов, якій було доручено розслідування цієї аномалії, після тривалих досліджень намагалася впевнити наукове товариство, що це, бачте, «логотип студії-виробника» — обличчя авторів фільму.
Ну що ще за нісенітниця?! Обличчям будь-якої прогресивної кіностудії є не логотип, а її найуспішніші проєкти — настільки оригінальні й інноваційні, що навіть автори онлайн-тренінгів із розвитку уяви, подивившись їх, скажуть: «Божечки, та як до такого взагалі можна було додуматися?!» До прикладу, провідна американська студія AMC (паспортне ім'я — American Movie Classics) має безліч легендарних авторських проєктів, що цілодобово транслюються на однойменному каналі без перерви на рекламу онлайн-казино! Відкладаємо всі справи, сідаємо в м'якеньке крісло, чуємо підозрілий хруст, хутко встаємо, перевіряємо тріснутий пульт на працездатність, вмикаємо телевізор — і ось вони, пʼять кінохітів на каналі AMC!
«Бійтесь ходячих мерців»
«Зараз ми просто поміряємо температуру, вип'ємо смачненьку пігулку від кашлю, пополощимо горло соляним розчином, поспимо годин двадцять — і все буде добре, твій синець на нозі швиденько заживе!» Ех, хто б оце міг так заспокоїти жителів Лос-Анджелеса в перші дні пандемії зомбі-вірусу, коли ведучий ранкових новин так і не встиг попередити глядачів про необхідність носіння масок у людних місцях, тому що сам перетворився на зомбі…
Головні герої серіалу «Бійтесь ходячих мерців» віддали б усе, аби ще до появи перших зомбі передивитися всі сезони звичайних «Ходячих мерців», осягнувши постулати мистецтва виживання (якби лиш їхній серіал не був приквелом до цієї франшизи). Ну що за день: інтернет не працює (зомбі-електрики перегризли електродріт), зарплатня знову відкладається (зомбі-бухгалтери зжерли касовий апарат), а той дивакуватий сусід знизу врубив музику на повну й не чує гупання ногами по підлозі (напівглухий зомбі-дідусь знову заснув перед телевізором).
Так і почалася руйнація суспільства: якщо в перші хвилини епідемії навколо постраждалих збиралися купи людей для надання допомоги, то з її розгортанням подібні скупчення живої матерії, навпаки, ставали дедалі менш поширеним явищем… Чого не можна сказати про глядачів серіалу, що з кожним епізодом усе більше звикали до постапокаліптичного світу й навіть мріяли особисто опинитися посеред знищеної нечистою силою цивілізації, щоб присвятити решту життя безсонним ночам, безпомічним крикам і страху ходячих мерців… Правда ж?
«Пуститися берега»
Фінальний шкільний дзвоник горланить на весь коридор, двері кабінету хімії розтрощує звільнений натовп школярів, збитий із ніг завуч наосліп кричить учням «не штовхатися біля гардеробу», а скромний учитель Уолтер Уайт навіть і не думає почати перевіряти контрольні роботи… Закінчивши черговий божевільний день у своєму НВК, чоловік морально готується до майбутньої зміни на автомийці, де можна не тільки на дорогі машини повитріщатися, а й додаткові гроші на крейду для свого кабінету заробити.
Словом, кепкувати за спиною Уолтера можна ще довго — хвилин 20, поки режисер серіалу не втілить свій карколомний задум у фанатальній фразі місцевого лікаря: «Нам дуже шкода це говорити, але без бахіл доступ до вбиральні для вас закритий!» Як ви вже зрозуміли, в Уолтера виявлено неоперабельний рак легень, що одразу ж поставив під загрозу його блискучу кар'єру як у школі, так і на автомийці. 50-річний вчитель хімії, звісно, міг би й змиритися з фактом, що директором школи стати він не встигне, але думки про майбутнє його вагітної дружини й сина з інвалідністю ніяк не дають героєві спокою.
«Треба було все ж іти на програміста, — розмірковує собі Уолтер дорогою додому. — Ну от як мені застосувати свої глибокі знання з хімії для реалізації особистого потенціалу, якщо на моїх уроках навіть на першій парті сидять якісь бовдури?! Такими темпами можна було й основи здоров'я викладати: насилля — зло, вогонь у квартирі — зло, наркотики… зло?»
Ось, до речі, чому завжди треба проявляти активність на уроках хімії та відповідати на всі запитання свого вчителя: саме так і з'являється шанс того, що він, вирішивши розпочати кримінальне життя, покличе саме вас для реалізації протизаконних заходів із метою збільшення щоденних інвестицій у сімейний бюджет. Прокидається, значить, Джессі Пікман — колишній учень Уайта — серед ночі від гикавки та й думає, хто це його згадує вже третю годину поспіль… Не здогадується поки колишній відмінник, що незабаром отримає «персональні уроки алхімії» від свого колишнього сенсея, нагородою за які стане розміщення його привабливої мармизки на численних плакатах розшуку.
«Краще подзвоніть Солу»
Алло, це містер Джиммі Макґілл? Як ваші справи — вже встигли програти чергову судову справу з захисту недолугих зловмисників? У нас тут є пропозиція спеціально для вас, тож ми хотіли б… Ні-ні, нам не потрібні ваші адвокатські послуги — у вас, знаєте, не найкраща репутація… Так от: а що, як ви спершу з'явитеся в серіалі «Пуститися берега» як другорядний персонаж із вельми незвичною вдачею, а потім, закохавши в себе глядачів, отримаєте особистий спін-офф на кілька сезонів? Називатиметься він «Краще зателефонуйте Солу», і розповідатиметься в ньому саме про вас — кумедного нестелепу, що все своє життя був лузером і слабаком, ніколи не досягав своїх цілей, з кожної ситуації виходив посміховиськом і взагалі…
Гей, тихо-тихо, покладіть боксерську рукавичку на місце, ми ж ще не закінчили! …І взагалі володів настільки винахідливим мозком, що був здатен миттєво генерувати креативні плани з пошуку зайвих пригод для себе й своїх недовготривалих «партнерів». Самі подумайте: наскільки цікаво спостерігати за тим, як непрофесійний адвокат вибирається з самого дна на верхівку юридичної галузі своєї країни, показуючи язика відомій корпорації, що колись не взяла його на роботу, з вікна своєї розкішної однокімнатної квартири!
