Все частіше у простих громадян відбирають нажите добро без суду і слідства, фактично без законних на те підстав. Насамперед ідеться про арешт майна на підставі виконавчих написів нотаріуса.

Ураховуючи динаміку зростання останнім часом кількості виконавчих написів, ситуація набирає «загрозливих» для населення обертів. Варто докладніше з'ясувати, у чому полягає така небезпека.

Все це відбувається на фоні низької правової обізнаності людей, доступності «швидких» грошей, незліченної кількості мікрофінансових організацій, що їх відкривають практично на кожному кроці, мільйону оголошень із текстом: «Зручний кредит», «Гроші в кредит», «Новий кредит, перекриємо ваші борги», «Швидкий кредит», легкого доступу до персональних даних особи тощо.

Люди так само беруть гроші і в банківських установах, прострочують виплати за кредитними картками, які, до речі, переважно йдуть їм «бонусом» при оформленні зарплатної чи іншої картки для виплат.

Однак, усе це, зрештою, може «вилитися» для людини великими фінансовими проблемами, зокрема примусовим стягненням заборгованості із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів або взагалі – арештом усіх відкритих рахунків.

Річ у тому, що головний «корінь зла» знаходиться в самому виконавчому написі, точніше у процедурі його вчинення.

По-перше, нотаріуси дуже часто порушують основну вимогу щодо безспірності заборгованості, за наявності якої виконавчий напис взагалі має право на існування.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, що полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції. Він не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає та не змінює їх, не вирішує, по суті, питань права. У цій ситуації виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а лише підтверджує, що таке право існувало у стягувача раніше. А от, чи дійсно таке право існувало, нотаріус має переконатися перед здійсненням виконавчого напису. Але нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису за фактом подання документів, наданих лише однією стороною – стягувачем, і нібито подані документи згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлено Кабінетом Міністрів України.
Перед вчиненням виконавчого напису нотаріус має перевірити, чи дійсно подано необхідні папери, зазначені в Переліку документів, на обґрунтування стягнення.

Натомість виконавчі написи вчиняються на анкетах, на заявах про здійснення банківського обслуговування, на копіях (а не оригіналах) документів, договорах, на яких відсутній підпис особи, інших документах.

По-друге, виконавчі написи вчиняються на документах, за якими минув строк їх вчинення.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

По-третє, у заяві на вчинення виконавчого напису, а далі і в документах виконавчого провадження, які складаються на підставі виконавчого напису нотаріуса, дуже часто зазначають іншу адресу, відмінну від адреси боржника і яка не має жодного стосунку до нього. Потім на цю адресу «надсилаються» (нібито) листи і виконуються вимоги законодавства щодо повідомлення особи про здійснення тих чи інших дій щодо нього (наприклад вимоги ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження»), а по факту особа взагалі не знає про існування цього виконавчого напису.

У зв'язку із цим складається враження, що така адреса вказується не помилково, а спеціально, із метою перешкодити особі вчасно ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.

По-четверте, у стягувача відсутнє саме право на стягнення заборгованості.

Із вказаного вище випливає, що незаконно складені виконавчі написи необхідно в судовому порядку визнавати такими, що не підлягають виконанню, бо ж для людини – це час, гроші та й зрештою клопіт. Накласти арешт на всі банківські рахунки, а ще краще стягнути кошти з зарплатної картки – це, виявляється, легко і швидко, а повернути їх потім, як неправомірно стягнуті, «квест» ще той.

Безумовно, є сприятлива ситуація для отримання людьми грошей, існує механізм стягнення заборгованості, проте все це має відбуватися справедливо й законно.

Проте, на сьогоднішній день суди часто стають на захист боржника, так як його права були порушені з самого початку.

Для цього варто підготувати правильно позовну заяву, з посиланням на чинне законодавство України та судову практику, а також, обрати правильну стратегію захисту.

Варто зазначити, що незважаючи на всю складність описаної вище ситуації, хочеться вірити, що наші законотворці й урядовці звернуть увагу на подібні факти «обкрадання» пересічних громадян, які з тих чи тих причин потрапили в боргову «пастку», і вживатимуть заходів для покарання осіб, відповідальних за вчинення виконавчих написів, а не, навпаки, стимулюватимуть їх на нові й нові виконавчі написи шляхом ігнорування цієї проблеми. На сучасному етапі конче необхідно втручання держави в регулювання цих процесів.

Р.С. По всім питанням звертайтесь https://dizha.info/ua