Спадщина. Жвирка (Сокаль). Бернардинський Монастир. Експедиція 2014 року.

Ми побачили монастир вперше, вже після пожежі та чортового танцю вогню, який він був — можемо судити тільки по знятим фотографіям та його Історії. Спробуємо Вам її розповісти. Це було в далекому 2014 році. Що там і як всередині — нам не відомо.
А історія — ось вона, ордену бернардинів у Жвирці (Сокалі) та монастиря ...

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

У Сокаль орден бернардинів запросили в 1599 році. Їм було виділено місце під будівництво монастиря на лівому березі Західного Бугу, тоді як саме місто, зруйноване татарами, відродилося на правому березі. Право підтверджувалося привілеєм самого короля Сигизмунда III, князь Ян Острозький пожертвував 5 тис.злотих, а Ієронім Язловецький подарував земельну ділянку для видобування глини та виробництва цегли.

Урочисте закладення кляштору відбулося 2 липня 1604 року, але саме будівництво тривало трошки не 15 років, оскільки велося на болотяних ґрунтах. Для зміцнення фундаменту доводилося у глибокі рови забивати вільхові палі, засипати їх шлаком та негашеним вапном і навіть заливати олією (не знаю, навіщо олія, але хроніка оповідає саме так).
Будівництвом керував чернець Бернард Авелідес, якому, окрім того, приписують будівництво костьолів бернардинів і кларисок у Львові.
Посвячення кляштору відбулося 14 квітня 1619 року.

Архітектурний комплекс монастиря складався з храму Богородиці, дзвіниці, келій та оборонних мурів.
Кляштор був сильно укріпленою фортецею, яку протягом 17 століття ніхто не зміг здобути. Він був оточений водами річки Ради та двома рядами оборонних стін з чотирма кутовими баштами. У 1732 році висоту стін для збільшення його обороноздатності було підвищено. До кляштору вело двоє в'їзних воріт – східні та південні. Перші завалились у 1838 році, а другі були розібрані у повоєнний час.

Храм Богородиці мурований, тринавовий, чотиристоповий з трансептом, увінчаний високим двосхилим дахом. Архітектура головного фасаду доволі скромна. Цікавою конструктивною особливістю є те, що купол, який перекриває центральний простір ховається під дахом, а ззовні виділяється лише світовий ліхтарик.
У північно-східному куті, між подовженим хором з абсидою і нефом, підноситься у височину квадратна у плані двоярусна башта. Її верхній восьмигранний ярус був увінчаний бароковим куполом.
В 1748 році на башті встановлено годинник (майстер Я.Чернявський), який було змінено у 1857 році (майстер Л.Гаращук).
З двох боків до храму прибудовані дві каплиці: з лівого – св.Анни, з правого – Чудотворної Богородиці. Вони надають йому форму хреста.

Келії що прилягають до північного фасаду храму, зведені одночасно з ним. Будівля мурована, коридорної системи, двоповерхова, з прямокутним внутрішнім подвір'ям. Північно-західний та північно-східний кути корпусу мають в плані форму замкових бастіонів.
Під храмом раніше була велика крипта. Вона служила усипальницею не тільки для бернардинів, котрі мали свою окрему гробницю, але й для світських осіб, в основному, навколишньої польської шляхти.

Кляштор був об'єктом паломництва католиків з усієї Речі Посполитої, які приходили сюди, шукаючи зцілення перед чудотворним образом Богородиці. За легендою цей образ був написаний маляром Венжиком, який втратив зір і був зцілений перед іконою Ченстоховської Божої Матері. Він пообіцяв відтворити цей образ і подарувати його церкві, але ніяк не міг її згадати. Чотири рази він приїздив до Ясної Гури, але ніяк не вдавалося закінчити роботу. А ж як повернувшись після чергової прощі до Ченстохови, Венжик знайшов ікону завершеною, яка "сяяла надзвичайною ясністю і красою".

У 1519 році після набігу татар, церква, де знаходилася ікона, згоріла, але образ вцілів і згодом був перенесений до монастиря бернардинів. Після освячення храму Богородиці у 1619 році ікону Сокальської Богоматері помістили в прикрашеному вівтарі зліва.
В 1680 році о.Ян Капістран Юркевич прирівняв Сокальський кляштор до Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії та Ченстохова в Польщі. 8 вересня 1724 року відбулась коронація Сокальської Чудотворної Ікони.

Таким він був до пожежі 27 березня 2012 року (Фото від Сергія Криниці)...

На жаль кляштор не оминула лиха доля. 25 травня 1843 року через необережне поводження з вогнем спалахнула пожежа, яка знищила майже всю внутрішню обстановку храму разом із чудотворною Іконою Богородиці. У полум'ї загинуло багато старовинних мистецьких пам'яток, стародруків і рукописів. Кляштор було повністю відреставровано лише через п'ять років і наново посвячено 7 вересня 1848 року. Тоді ж було посвячено новий образ Божої Матері Сокальської, намальований на зразок старого львівським художником Машковським. Через десять років, під час бурі 6 березня 1858 року блискавка двічі вдарила в храм, викликавши пожежу, яку ченці змогли погасити власними силами. Нове нещастя спіткало кляштор 28 травня 1870 року коли через необережність конюха згоріли храм разом з вежею і дах келій. Відбудував бернардинський монастир архітектор А.Кун. Дах храму покрили у 1872 році оцинкованого бляхою, а каплиці – мідною. Розписи стін зробив краківський художник Ф.Нєдзвєдський. Але, найбільших руйнувань зазнав кляштор під час І-ї світової війни, особливо у 1915 році.

пожежа 27 березня 2012 (клікабельно)...

Протягом 20-х років 20 століття його відбудували, деяких змін зазнала вежа, особливо її верхня частина. Монастир був чинним до 1951 року (з перервою на війну). У зв'язку з так званим обміном територіями між СРСР та ПНР, коли перший отримав Забужжя разом із кляштором, в жовтні 1951 року останні монахи покидають монастир і перебираються до Лежайська, а багату бібліотеку та архіви перевозять до Кракова.

після пожежі...

В кляшторі облаштовують інтернат для похилих, який за 7 років переводять в інше приміщення, а міцні стіни стають в нагоді іншій організації. Дотепер тут розміщується колонія суворого режиму з сектором для виконання найвищої міри покарання (довічного ув'язнення) №47, так звана "Сокальська зона". Періодичний вий сирен, голос гучномовця, колючий дріт так дисонують з витонченістю архітектурних форм, що підносяться над навколишньою ідилією заплав Бугу…

А таким він був колись...

до пожежі 1843 року, малюнок Є.Р. Фабіянські

1908

1911

1912

1915

1918

1920

1926

1939

Ікона Богоматері Сокальської

І хоча останні 4-5 років колонію розформировано та переведено в інші приміщення, служба все також охороняє периметр і нас все ніяк не ввдається попасти на территорию. За десятириччя після пожару не відомо щотам зараз і як.

старі фото розписів у костелі

Джерела:

http://haidamac.org.ua/2009/03/uvyaznenyj-monastyr/

vk.com/album-28633387_154866134

polona.pl

фотограф Микола Марцинюк

http://www.filosokal.mijdim.com/main.html

http://relicfinder.info/forum/viewtopic.php?f=9&t=464&hilit=сокаль