Спадщина. Залуччя. Маєток Кжиштофовичів. 1934. Експедиція 2020 року.

Після Другої Світової Залуччя покраяли, розрізали навпіл, розділили на Горішнє і Долішнє — хоча поділ до цього часу умовний, самі місцеві просто кажуть «Залуччя». І в церкву в Горішньому Залуччі з Долішнього (а це добрих 5 км) ходили пішки — аж поки тут, у Долішньому, десь у 2010 році, не поставили новенький дерев'яний храм із занадто лискучою маківкою. 

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities

Мало того! Сусіднє Княже колись теж належало до Залуччя над Черемошем, було його фільварком. Он які маєтності — жирні, родючі, розлогі. Найтепліші місця у всій Речі Посполитій! Тут навіть кавуни вирощували. І природно, що у таких чудових земель господарі змінювалися часто. 

Роман Афтаназі у VII тому своїх "Дій резиденцій на кресах Речі Посполитої" пише, що у XVIII столітті власницею і Залуччя, і Княжого була відома (на той час) Катаржина (Катерина) з Потоцьких Коссаковська (1722-1803). Незабаром після її смерті і цей маєток, і Карапчів, що лежав за Черемошем, переходить у руки багатої вірменської родини Криштофовичів. Ще у 1792 році сімейство отримало дворянський титул та герб Донабіє (Donabiet). 

На середину ХІХ століття Залуччя належало чи то сину, чи онуку першого з місцевих Криштофовичів, Каетану (1807-1876) — та його дружині, баронесі Емілії з Ромашканів. Ставши вдовою, Емілія одружилася знову — з Олександром Рудольфом, а син Каетана Миколай Криштофович (1846-1935) успадкував обидва маєтки. Миколай був доктором права, депутатом Галицького та польського сеймів, політичним та громадським діячем своєї епохи — а також маршалком шляхти Снятинського повіту та депутатом Галицького сейму та послом у Відні.

Його єдина дочка Ізабела (1876-1943) вийшла заміж за підполковника кавалерійських військ Юзефа Ярузельського (герб Слеповронь, 1871-1939). Пара мала двох синів і чотири дочки — і аж до смерті батька Ізабели з 1913 року мешкали у сусідньому Княжому (два галицьких маєтки Ярузельського вони продали). Останнім власником маєтку в Залуччі був старший син Юзефа Ярузельського Збігнєв Ярузельський (1900 – 1941?, Урал, чи то у 1939?, Покуття).  

повернемось до крильця та зайдемо в середину

Криштофовичі були чудовими господарниками. Мали кілька винокурень і спиртових заводів,
Рід був дуже впливовим на Покутті, про це може свідчити, наприклад, той факт, що при прокладенні залізничної гілки Львів — Чернівці Кжиштофович пролобіював її наближення до власних заводів, ніж до міста Снятин. І досі жителі того милого покутського райцентру мусять "дякувати" Кжиштофовичу за 5 кілометрову віддаль станції Снятин від міста. 

До останньої війни Залуччя було єдиним селом, і щоби його відрізнити від однойменних сіл в Коломийському, Борщівському та інших повітах, звалося Залуччям над Черемошем. Зараз маєток виглядає жалюгідно. З будівель присутні сам палацик, економія чи флігель, який через залучанські джунглі ледь видно  та декілька господарських будівель. Все це в руїні. 

погляд з балкону на сусідній флігель, до якого спустившись донизу ми зараз йдемо...

Сам палац був збудований в тридцятих роках XX століття (літні люди ще пам'ятають флюгер з написом "1934"). Наразі він у власності якогось нового пана (який за словами місцевих — на заробітках в Польщі), що не заважає йому заростати бур'янами. Кажуть, купив він обидві споруди за 19 тисяч доларів. Нічого сам там не робить — а час потроху зжирає красу. Дверей та вікон немає, а де і є, функціонально це вже мотлох. Старий паркет доживає своє трухляве піст-життя. Пічки роздовбані та розтрощені. Пічні кахлі схоже фабрики українця Івана Левинського, а це початок XX століття! Побиті та знищені. В палаці ще є старі дерев'яні сходи до другого поверху. У флігелі, в якому  в радянський час була пожежна станція — така ж сама руїна, зламані пічки, биті вікна та вирвані двері. Кажуть — збереглася помпа — ми не бачили...

флігель сховався за хащами, і якщо не знати що він є — можна просто пройти поруч і не розбачити його...

В панському гаражі, це така довга споруда з фантазійними слуховими вікнами — вона поруч з дитячим садком і стоянкою TIR-ів, що прибувають на місцевий горілчаний завод,  зараз ясла-садок. В  сторожці зараз взагалі житловий будинок. Колишня панська винокурня все ще працює — зараз це спиртзавод. Господарські споруди маєтку теж все ще використовуються за прямим призначенням. 

колишній гараж, а зараз яслі-сад...

сторожка

господарська будівля

В гарній кам'яниці у закопанському стилі, з безліччю дерев'яних деталей зараз сільський дитячий садок. На мансардному вікні — дерев'яний візерунок з лірою. Місцеві вважають її чомусь тризубом і дуже дивуються такому патріотизму загалом польсько-вірменських панів. 
От такий він — маєток Криштофовичів в Залуччі над Черемошем. Не пам'ятка. І нікому не потрібен. Навіть своєму сьогоденному господарю. 

єдіне місце до якого ми не пішли, це ще один господарський будинок, де зараз дитячий садочок для 4-6 літок, бо там було багато дітлахів на прогулянці і ми вирішілі не турбувати молоде покоління Залуччя собою... но ми можемо його побачити на світлинах Романа Бречко

а так виглядав палацік в 2012 році...

Джерела:

https://castles.com.ua/zalucze.html

http://haidamac.org.ua/2012/08/zalucze/

https://rbrechko.livejournal.com/235077.html

https://demarcos.livejournal.com/168910.html