Спадщина. Хирів. Єзуїтський конвікт. Експедиція 2017 року.

Про цей комплекс знають так мало, а він є таким великим, так ще й в маленькому містечку. 
Но почнемо з історії.
Жили-були в славному місті Кракові два графи. Звучить як початок казки, правда? Тільки графи були не казкові, а цілком реальні, і звали їх Генріх Мацковський та Мар'ян Моровський. Ці два титуловані добродії десь орієнтовно в 1880 році купили на південних околицях Хирова 964 морги поля (не треба лякатися слова «морг». То не трупарня, а міра земельної площі, що дорівнює 0,6 — 0 7 га). На придбаній території ясновельможні пани вирішили відгрохати навчальний заклад закритого типу, якого ще не знала Австро-Угорська імперія... ну, або щось на кшталт цього. Проект майбутнього конвікту виконав краківський професор Антон Лушкевич. Він же й керував будівельними роботами аж до смерті. Після того за роботу взявся його наступник — архітектор Ян Тадеуш з Тернополя.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Будівництво розпочалося 31 липня 1881 року. Завершили побудову могутнього мурованого квадрата стін в 1889-му році. Це якщо вірити книзі «Добромиль та околиці» Ігоря Лазарика (Коломийська друкарня, 1999). А ось що кажуть на цей рахунок польські джерела: перший камінь освячено 1 серпня 1883 року, а закінчено процес побудови в 1906 році. Коли закладали перший камінь цієї представницької споруди (будемо вважати, що це відбулося таки 1 серпня 1883 року), місцевість ця до міста Хирова тоді ще не належала. Було це село Буньковичі, що тулилося до Стрвяжу та заздрісно споглядало на хирівський забіганий двірець, що розташувався з того боку ріки. Це вже зараз пагорб з конвіктом ввійшов до складу міста.

Споруда вийшла майже квадратовою в плані, зі сторонами від 86 до 88 метрів. На спорудження такого гіганта витрачено 880 000 крон.
Не дивно, що в лихоліття Першої світової війни (а фронт аж ніяк не міг оминути стороною Хирів, важливий залізничний вузол того часу), саме в приміщенні конвікту розмістили госпіталь для поранених вояків. Кажуть, одночасно тут перебувало аж 4 000 солдатів. Та війни, як і все на світі, минають. В міжвоєнні роки заклад розквітає в повну силу, досягає свого апогею. Навіть в 30-ті роки XX століття не було в Польщі більшого навчального закладу. Саме звідси, з південно-східного куточка країни, починали свій шлях в політику, літературу та науку ті, хто пізніше склав еліту польської держави.
В кожного класу були — увага! — окремі добре обладнані спортивні приміщення та майданчики. В КОЖНОГО! Хирівська гімназія мала аж шість плавальних басейнів, астрономічну обсерваторію з телескопом під рухомим куполом. Взимку для вихованців прокладали спеціально обладнані лижні траси.  

З фізичною підготовкою юнаків, що навчалися в конвікті, все зрозуміло: цьому приділялося чимало уваги. Час був такий: спортивно-військові товариства множилися, здається, брунькуванням. Що вже казати про підготовку студентів з інших дисциплін! І гуманітарним, і природничим, і точним наукам приділялося чимало уваги. Старшокласників заставляли ще й займатися муштрою: військовий вишкіл — зовсім не вигадка радянської системи освіти. Були й додаткові уроки, які учні могли відвідувати якщо є бажання — музика, скажімо. В конвікті був власний кінотеатр, діяв самодіяльний театральний гурток. При гімназії працював тартак та ще кілька допоміжних мініпідприємств. Зрозуміло, що еліту країни мали навчати найкращі педагогічні кадри Польщі — такі, як автор кількох розкішних, все ще не втративших актуальності путівників Галичиною та Волинню Мєчислав Орлович. Конкурс на вакансію тут був, певно, чималий.

Ігор Лазарик в книзі «Добромиль і околиці» наводить цікавий факт: якщо гімназист з одного (скажімо, 6-го) класу мав потребу переговорити з гімназистом цієї ж гімназії, але з іншого класу (ну, приміром, сьомого), він повинен був просити дозволу у префекта класу. Префект виконував ту роль, яка сьогодні тяжким каменем лежить на плечах класних керівників.. А керував всім конвіктом генеральний префект. Не треба й казати, що в навчальному закладі, яким керують єзуїти, не могли працювати жінки. Весь персонал, навіть обслуга, був лише чоловічої статі. Щодня гімназисти мусили сповідатися. З хирівського конвікту вийшло понад 6 000 гарно підготовлених, чудово освічених випускників.
А далі була війна.

З «золотого вересня» 1939 року і до червня 1941 року в приміщеннях хирівського єзуїтського конвікту поселилися солдати-червоноармійці. Було покладено початок використанню гімназії як казарм. А чого? Приміщення велике, розташоване в стратегічно важливому місці, все містечко внизу — як на долоні. Не школу ж тут для дітлахів влаштовувати?
Наступна сторінка з історії конвікту є, мабуть, найжахливішою. В роки Другої світової (1942-1943 роки) в будівлях розташувався табір військовополонених, а з другої половини 1943 року — як і  28 років тому — військовий шпиталь. Німецький.

Коли в серпні 1944 року радянські війська визволили Хирів, вони, природно, знову заграбастали собі найімпозантніше приміщення міста. А зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році тут квартирували вже українські вояки. В лютому 1993 року тут навіть побував з інспекцією перший міністр оборони України Костянтин Морозов. 80-тий окремий аеромобільний полк зараз тут не квартирує. До останнього часу споруда стояла напівруїною, але все ще непогано трималась. Каплиця комплексу єзуїтів на початку 2000-х років була відновлена коштом громади та передана для богослужінь Українській автокефальній православній церкві. Чи добре, що каплиця при конвікті ожила кілька років тому? Певно, так, хоча римо-католиків тут зараз немає. 4 лютого 1996 року цю споруду при військовій частині було освячено як церкву св. Миколая. Першу відправу в ній почергово провели два священники — від УАПЦ та УГКЦ. Екуменістична відправа — ну і правильно!

архівні фото першої половини ХХ століття та почтівки

інтер'єри

погляд з небес

А нещодавно, кажуть, конвікт викупив депутат Андрій Лопушанський, та почав його ремонтувати. По-перше, були фактично зроблені два корпуси Колегії конвікту. Запрацював готель оздоровчо-відпочинкового комплексу «Лаяр Палац». 
Но, у суботу, 24 березня, близько 14:00 виникла пожежа. Пожежа поширилася на усю площу даху будівлі. Над її ліквідацією працювало 68 рятувальників та 11 пожежних автомобілів. Пізніше вогонь поширився і на нижні поверхи будівлі, про що свідчать фото очевидців, поширених у групі «Старий Самбір Stary Sambir Старосамбірщина». Кажуть, що у храмі пожежею було знищено лише купол. Що да як там зараз — не відомо. Були новини про ремонт після пожежи, але на скільки там все відновили — нам не відомо...

Ось такий він, єзуїтський конвікт і його історія.Чи буде депутат Лопушанський його відновлювати або кине напризволяще і подальше руйнування природою дізнаємося вже, думаю, скоро ...

фото самого початку пожежи від Катерини Борісенко

Джерела:

https://www.castles.com.ua/chyrow.html

https://zaxid.net/u_hirovi_na_lvivshhini_vinikla_pozhezha_na_teritoriyi_kolishnogo_kolegiumu_yezuyitiv_n1452408

https://photo-lviv.in.ua/shkola-majbutnoyi-elity-abo-hyrivska-yezuyitska-kolegiya-na-unikalnyh-svitlynah/

https://www.youtube.com