Максим Рітус: Спадщина. Сусідовичи. Монастир. Латинська церква св. Анны. Експедиція 2013 року.

Римо-католицьку парафію в Сусідовичах заклали у XV століття, а першим відомим пробощем був Павло (1481-1502). Вона належала незалежно до підпорядкування монастиреві до деканату самбірського, ненадовго до новоутвореного і ліквідованого новоміського (1746-1785). Збереглось обмаль документів про перші десятиліття існування парафії, парафіяльного храму св. Миколая. 27 жовтня 1600 згідно з заповітом каштеляна львівського Станіслава Гербурта його син Еразм Гербурт надав фундацію на будівництво нового храму св. Миколая, спаленого татарами вже 1624 року на свято Божого Тіла. Його відбудували того ж року з дерева. Канонік з Перемишля Войцех Влодек з дозволу єпископа перемишльського Станіслава Сарновського освятив парафіяльний храм 5 березня 1671 року. У візитації єпископа 1721 року згадано алебастровий головний вівтар, перенесений з храму св. Ганни кармелітів. Згадки про храм св. Миколая фігурували ще у документах 1730-х років. Після цього він, напевно, був покинутий чи розібраний.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

За фундаціями Гербуртів парафія була підпорядкована 1608 року монастиреві кармелітів (1618 підтверджено), а згодом це повторили з парафією Фельштина. Це рішення 1660 підтвердив єпископ Сарновський, а у бреве Інокентія XI від 12 листопада 1683 підтверджувалось право кармелітів на управління парафією, що реалізував 13 січня 1687 сублегат, генеральний аудитор Якуб Марія аб Унда. Перемишльський єпископ Ян Дембський ще 23 грудня 1685 надав акт про прилучення парафії. Зрештою 21 квітня 1687 пріора монастиря урочисто впровадили як пробоща парафії Сусідовичів. До парафії з 1780-х років належало 7 селищ. У візитаціях 1646, 1721 року згадувалась парафіяльна школа. У парафії діяли братства Матері Божої Святого Скапулярію (до 1669), а 1725 року заклали братство св. Анни.

За легендою, 1585 року селяни під час обробітку землі на Ласкавій горі виорали із землі барельєф Св. Анни Самотретьої, передавши його до парафіяльного храму. Оскільки барельєф декілька разів покидав храм і повертався на місце знахідки, то там заклали каплицю, згодом мурований храм св. Анни, збудований 1589 Еразмом Гербуртом. Його консекрував 15 листопада 1591 львівський архієпископ Ян Димітр Соліковський. Ян Щасний Гербурт у 1603 році від імені розумово неповноцінного Еразма Войцеха (син Еразм Гербурта) надав фундацію з біля половини Сусідовичів на закладення при храмі монастиря кармелітів босих, що затвердив 23 липня 1603 перемишльський єпископ Мацей Пстроконський. Пріор Бартоломей Пшеворський збудував у 1603 році з дерева монастир з 12 келіями, рефектарем. Ті ж Гербурти 1609 передали храм кармелітам, чий монастир належав до польської провінції ордену, а з 1688 до руської провінції Св. Йосифа. Вони ж 1612 році зобов'язались вимурувати монастир, що не було реалізовано. Зате через рік монастир обвели цегляним оборонним муром з чотирма бастіонами і ровом. Пріор о. Домінік Ясенєцький біля 1626 року посилив фортифікації земляним валом, а пріор о. Домінік Альбіновський розбудував, посиливши мурованою брамою.

На основі бреве Климента VIII від 27 січня 1605 року було формально закладено монастир 11 березня 1608-го, а 2 жовтня 1609-го формально передали кармелітам храм св. Ганни. Еразм Войцех Гербурт і його опікун Ян Щасний Гербурт, після смерті якого 1616 року нові опікуни Микола Данилович (?—1624), його онука Ізабела з чоловіком Євстахієм Тишкевичем надавали подальші фундації, зокрема підпорядкували монастиреві парафії Фельштина, Сусідович.
Пріор о. Домінік Альбіновський провів 1649 року велику реконструкцію дерев'яного монастиря, збудувавши двоповерховий корпус зі шпиталем, каплицею Матері Божої Святого Скапулярію. Друга каплиця Св. Йосифа була добудована до 1710 року. До цього на початку XVIII століття пріор о. Спіридон Шнель ініцюював будівництво з дерева нової будівлі монастиря, яку вже 1725-му заново збудував пріор о. Францішек Вольський. Через декілька років підстолій литовський, староста, жидачівський Францішек Боржецький надав фундацію (потім був похований у монастирі), завдяки якій біля 1742 року пріор о. Маріуш Рибчинський нарешті вимурував монастирські келії. Подальші зміни в житті монастиря відомі лише з ХІХ століття Великий ремонт храму виконали 1827 року, оновивши фасад, розписи, встановивши новий дах. Але 16 грудня 1828 року пожежа пошкодила склепіння, три вівтарі, орган храму та значно більше прилеглий монастир. Відбудова кляштора, храму тривала до 1834 року.