Спадщина. Сусідовичи. Монастир кармелітів. Погляд з землі та небес. Експедиція 2017 року.

Серед дев'яти сіл, котрі Владислав Опольчик в 1374 році надав Гербуртам на Прикарпатті, були й Сусідовичі. Вже в XV столітті тут виникла римо-католиьцка парафія. Першого документально зафіксованого пароха звали Павлом, і правив він в 1481-1502 роках. Як в ті роки виглядав сусідовицький костел, докладно не відомо. Нову святиню Гербурти зафундували 27 листопада 1600 року — але в 1624-му її спалили татари. В тому ж році її було відбудовано (відомо, що споруда була дерев'яною). Остання згадка про цю святиню, присвячену св. Миколаю, стосується 1730-х років.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

 
З 1585 року в селі зародився культ різьби, яка зображувала св. Анну. Скульптурку начебто знайшли на так званій Ласкавій (Лагідній?) горі — і, за звиклою традицією таких речей, св. Анна вперто поверталася на своє місце, хоч скільки разів її не переносили до храму. Тож навколо скульптурки спорудили дерев'яну капличку, а пізніше й мурований храм св. Анни, заснований на гроші Еразма Гербурта в 1589 році. Освячено храм було 15 листопада 1591-го львівським архієпископом Яном Дмитром Соліковським.

З мурів до сьогодні гарно дожили східний та північний мури.

В 1603-му Ян Щенсни (Фелікс) Гербурт, виступаючи від імені свого ментально хворого родича Еразма Войцеха, заснував при храмі св. Анни кляштор кармелітів (початково дерев'яний, на 12 келій і з рефектарем), приписавши до монастиря половину Сусідовичів. 23 липня 1603 року фундацію кляштору затвердив перемисльський єпископ Мацєй Пстроконьський, а формальний переказ кармелітам костелу св. Анни було затверджено 2 жовтня 1609 року. Аж до 1624-го члени родини Гербуртів багаторазово обдаровували новонароджений монастир щедрими дарами. Першим приором кляштору був отець Бартоломей Пшиворський. Як Фелікс і Еразм Гербурти ще в 1612 році пообіцяли звести мурований монастир, але обіцянку свою чомусь не виконали.  В візитаціях єпископів за 1646 і 1721 роки згадується про місцеву парафіяльну школу. Ще до 1669-му при храмі діяло братство Богоматері Шкаплерної. 16 січня 1725-му було засновано братство св. Анни.

Рів, в південо-східному куті знівельовано на нівець, хоча в середині під східним валом, який має висоту більш як 2 метри, заглиблюється до полутора метрів нижче рівня землі.

Вже в 1649 році стараннями приора Домініка Албіновського дерев'яний кляштор було розбудовано: з'явився, приміром, шпиталь, монастир підріс на поверх. Тим же роком датується перша згадка про каплицю Богоматері. Каплиця св. Йосипа згадується з 1710 року. Нові дерев'яні споруди монастиря з'явилися з ініціативи отця Спиридона Шнеля на самому початку XVIII столітті. Лише в 1742 році було зведено мурований кляштор — з часу клятви братів Гербуртів минуло вже понад століття. Муровані споруди виросли завдяки старанням фундації Францішка Боржецького, жидачівського старости. Благодійника потім в сусідовицькому костелі і поховали.
Приори кармелітів людьми були не дурними, напевно, і розуміли: часи непевні, навколо вороги (татари і турки, а ви про кого подумали?). Тому монастир в Сусідовичах був, як то модно зараз казати, інкастельований. Себто оборонний. Ще в 1613 році монастир було обнесено муром з цегли з чотирьма бастіонами і ровом. В 1626 році обороноздатність посилили насипні вали — їх і зараз ще добре видно навколо комплексу. В 1645 році, за приора Домініка Албіновського, вали підвищили і додали до них муровану браму.

місце північно-східного бастіону та погляд на рови та вали

північний рів та вал

західний та південний вали та рови знівельовані, причому південна частина повністю

в останку — залишки південно-західного бастіону, на якому зараз монастирська дзвіниця

XVIII століття залишило дуже мало згадок про монастир в Сусідовичах, з ХІХ — тим трохи краще.
Приміром, відомо, що в 1827 році фасад костелу було відремонтовано і поновлено фрески. Новий дах справив самбірський майстер Василь Кіркала. А вже 16 грудня наступного, 1828 року кляштор горів. Костелу пощастило: він мало постраждав (згоріли склепіння, три вівтарі і орган. І це називається МАЛО?). В 1829-му взялися до відбудови, яка була завершена в 1834 році.
В роки Першої світової в костелу було конфісковано 4 дзвони. 21 травня 1921 року згорів вівтар св. Яна Непомука. В 1934 році польська влада визнала кляштор в Сусідовичах архітектурною пам'яткою (zabytek).

Ну а зараз — погляд з небес ...

В жовтні 1940-му конвент зайняла радянська армія. Тут розмістилася школа старшин. Після 22 червня 1941-го (читай — після початку війни для СРСР) монахині повернулися в Сусідовичі, але 23 липня 1943-го німецька окупаційна влада конфіскувала в них чергові чотири дзвони. Під час битв за визволення Прикарпаття в 1944 році комплекс частково постраждав. Тоді ж було знищено монумент, який нагадував про татарський напад в 1615 році. Монастир остаточно збезлюднів в 1946-му: тоді більшість мешканців села було депортовано. Монахині забрали з собою до Кракова та Пілзні бібліотеку, архів та найцінніші речі з святині.
До 1958 року в монастирі розташовувались колгоспні склади. Костел стояв пустим і руйнувався.

В 1989 році місцевим католикам повернули костел і монастир. В жахливому стані. Та що там казати: фотографії кажуть більше за будь-які слова. Правда, навіть в такому разі розбирання до фундаментів одного з монастирських крил — злочин. :( Грунтовний ремонт святині відбувся в 1989-1995 роках. Фрески поновили як могли: дещо кустарно. Добре хоч, збереглося кілька старих фрагментів. Не менш кустарно ремонутвали й старий конфесіонал. Будемо сподіватися, колись ще прийде час на хорошу якісну реставрацію. Адже фрески замальовані не прості: там під роботами XVIII століття принаймні частково зберігся стінопис XVII століття. Збережені фрагменти розписів багато в чому схожі на роботи популярного фрескописця Станіслава Строїнського. Та, ще вже в 1863-му всі фрески перемалював Михайло Лозинський, а в 1990-ті роки то все ще раз замалювали олійними фарбами, ще не означає, що старі фарби знищені без сліду.
Головний вівтар костелу багато в чому нагадує шедевр Бернарда Меретина — вівтар з Городенки. Вчені ще колись досліджуватимуть нечисленні збережені скульптури з Сусідовичів, але вже й зараз зрозуміло: всі фігури можна умовно розділити на чотири стилістичних групи, що говорить на користь того, що в Сусідовичах працювало кілька скульпторів з різними техніками і стилями. Деяки скульптури нагадують фігури з бернардинського кляштору в Збаражі.

За місцевою святинею, різьбою св. Анни, доведеться їхати аж до кармелітського монастиря в Кракові.
Спеціалісти кажуть, що храм в Сусідовичах багато в чому нагадує римо-католиьку святиню з майже сусіднього Добромиля (природно: обидва храми фундовані майже одночасно Гербуртами) і загалом являє собою досить середнього рівня мазовецької архітектури епохи Ренесансу з кругу Яна Баптиста у Венеції.
При будівництві мурованого кляштору в 1742 році було сильно видозмінено головний фасад костелу — його заслонив корпус монастиря. Мало що відомо про муровану з цегли та каменю квадратову двоярусну  дзвіницю, котра височіє над дорогою в село. Гіпотетично вона походить з ІІ половини XVIII століття.

Погляд на останок

Текстове джерело від castles.com.ua

також дивимось монастир і храм з землі з єкспедиції 2013 року