Спадщина. Поморяни. Ратуша. Експедиція 2013 року.

До Поморян, захованих у глухому південно-східному куті Золочівщини, добратися не легко хоча б з огляду на страхітливо роздовбану дорогу. Але таки варто. Емоційний заряд і від смутку руїни, і від труднощів добирання, і від загального занепаду на фоні гарних краєвидів і хай добряче поруйнованих, але все ж чудових пам'яток архітектури, вам гарантовано.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Спершу трохи історії. Всезнайко Вікіпедія пише, що топонім Поморяни (Pomorzany польською) завдячує таки морю. І нічого страшного, що на відміну від своєї польської тезки Поможан десь під Щеціном, моря під боком не має. Буцім-то колись давно річка Золота Липа, ага та сама, що в Дунаєві чи Чемеринцях, «була одним великим ставом і виглядала, наче море». Ставів на Золотій Липі таки багато й нині, є біля тої ж Урмані чи в Бережанах. Але повірити в такий величезний став, який можна було переплутати з морем, я все ж не можу. Хіба які залишки праокеану Тетіс випадково забули кавалок своїх вод у цьому милому куточку Неньки-Вкраїни.

Хоча є й інші версії походження назви, серед яких найпопулярніші «помор» (через епідемії чи голод), чи «болото» (запозичене з німецької). Але залишимо у спокої топонім. Отже, історія. 
Згадується містечко з 1437 року, коли такий собі шляхтич Микола Свинка, отримав ділянку землі від короля Казимира і збудував тут дерев'яний замок. В кінці 15 століття маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і була в руках цього роду до 1620 року, коли ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі. З 1740 року Поморяни були власністю Радзивілів, а 1789 року перейшли у власність Прушинських, а у 1876 році – всюдисущим Потоцьким, які та володіли містечком аж до 1939 року. Сьогодні Поморяни, всього лиш селище з менш ніж півтори тисячі жителів.

Отже, одна з атракцій (не головна, звісно, але все ж) – Поморянська ратуша – стоїть, як то і мається, на центральному майдані. Її не можна назвати вишуканою, але досить таки цікавою, чи скорше незвичною – з трьома неоготичними баштами по кутах (четвертою з лівого заднього кута башти немає) і без традиційної високої вежі по центру.
Але, вся річ у тому, що від первісної ратуші, збудованої у 19 столітті по першій світовій війні лишилося лиш одне крило. Як можемо бачити з архівного фото, і центральна вежа була на місці (та й ще з оглядовим майданчиком на горі), та й тих неоготичних башточок, які нині додають ратуші імпозантності, було значно більше, та й стрілчасті вікна відповідали неоготичному стилю будови.

Вціліле крило вже по війні нова польська адміністрація пристосувала під магістрат, з того часу, певно походить і балкон по центру другого поверху. Добре, що у тому крилі збереглися ці восьмигранні вежечки з зубцями на горі, що надає ратуші такої собі подоби замку.

Ну а тепер, краще від тексту промовлять фото…

Десяток років тому, останок ратуші був виставлений на продаж, хотіли за нього — 15000 доларів США. Тільки покупці, не поспішали ...
Як там і що зараз — не відомо. Щоб хтось купив ми не чули, а природа скоріш за все продовжує руйнувати, як ратушу, так і сусідів — замок та храм...

Джерела:

haidamac.org.ua

A.Czokolowsky "Przeszlosc i Zabytki wojewodztwa Tarnopolskiego" 1926