Спадщина. Котюжани. Палац генеральші Ценіної. Початок ХХ століття. Експедиція 2019 року.

Село Котюжани на березі річки Лядова у Мурованокуриловецькому районі вже сміливо можна вважати подільською глибинкою.  Але є тут палац з історією, палац генеральші Ценіної. Забута перлина Поділля. Він добре зберігся, та туристи чомусь майже нічого не знають про нього. 

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

навколо маєтку йде невисока, складена з каменю огорожа

сучасний в'їзд, можливо колись він був більше витонченим

а ось і сам палацик...

Якою була садиба-попередниця з 1885 року, не відомо — є лише відомості, що вона мала тільки один поверх. Кому вона належала, теж невідомо. «Словник географічний Королівства Польського» згадує, що наприкінці ХІХ століття у селі мешкало 1280 людей, а належало воно колись до Дзержків (Dzierzkow), а потім до професора київського університету Тричла (?). В селі також були власності шляхтичів Падлевських і Лазовських. На початку XX століття маєток у Котюжанах придбав відставний генерал, на прізвище Ценін. 

У 1910 році резиденцію спалили розлючені селяни, а у 1912 році вдова померлого генерала Катерина Ценіна відбудувала спалений палац за проектом відомого на той час петербурзького архітектора Оскара Мунца (1871-1942), уродженця Одеси та голландця за походженням (він був сином генерального консула Нідерландів у Російській імперії).

Вона ще раніше відібрала у свого чоловіка цей палац, аби він не програв його у карти…  За стилем катюжанський палац здається близьким лівадійському, який будувався у той самий час. Архітектор вдало вдихнув у нову двоповерхову резиденцію риси неоренесансу. 

Палац побудовано симетрично, в центрі його колись бив фонтан, від якого залишилася чаша. Палац виглядає старшим, ніж є насправді, навіть склопакети у вікнах, які хоча б кольором мімікрують під дерево не сильно паплюжать його. Від Давньої Греції тут барельєфи на теми античних міфів: прямокутні та тондо. Від Італії – велика, залита сонцем аркадна лоджія (теж з псевдоантичними барельєфами на стінах). 

сходи

Коли всією Європою вже гуляв югендштіль, він же сецессія, він же ар-нуво, він же модерн, тут, у подільській глибинці, будували щось ампірно-ренесансне, греко-італійське, солідне таке. На карнизах — декоративні вази (вони, як не диво, збереглися, хоча саме такий декор облітає найпершим). Можливо, у нішах колись були скульптури — от це вже невідомо, ніякі статуї не збереглися. Оздоблення інтер'єрів (настінний розпис, обробка панелей мармуром) не збереглося, окрім старих сходів та арок холу на другому поверсі. А так — ніяких згадок про генеральшу. 

господарські споруди

Коли пани та генеральші морально застаріли, у палаці спочатку влаштували рабфак для дівчат і жінок – школу для дорослих. Панський маєток віддали у 1937 р. – для дітей репресованих радянською владою. Діти-сироти пересиділи тут німецьку окупацію: спочатку вихователі спробували їх вивезти на возах, але дійшли лише до Умані, звідки були змушені повернутися.

парк, місток та каньйон...

Згодом палац передали під школу-інтернат, що дозволило зберегти будівлю у пристойному стані. Під час Другої світової війни нацисти закрили інтернат, розігнавши його вихованців. Близько 130 дітей забрали до своїх сімей мешканці Котюжан і навколишніх сіл, врятувавши їх від смерті. Цьому вчинку було присвячено документальний фільм «Катюжанські матері», а також картина у холі палацу. З 1979 року тут школа-інтернат для дітей з вадами розумового розвитку. 

Поруч з палацом трохи зберігся мальовничий парк, який спускається в долину річки. Парк вже теж не той, що колись був. Він чималий, аж до річки Лядови доріс, має кілька джерел. Але для цього тут треба бути не в дощовий червень, що перетворює Поділля на джунглі, а десь ранньою весною. Головна цінність парку – побудований на початку XX століття арковий міст через каньйон.

До 2020 року пам'ятку планували відреставрувати. На це готові були виділити понад 9 мільйонів гривень. Відповідне тендерне оголошення на сайті публічних закупівель ProZoro розмістив замовник – Комунальний заклад «Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр». Згідно із документацією, планувався капітальний ремонт та протиаварійні ремонтно-реставраційні роботи по покрівлі, перекриттю та фасадам. Зокрема передбачалась реставрація та відтворення тинькування стін, армування конструкцій, влаштування з листової сталі парапетів, теплоізоляція покриттів та перекриттів, ремонт поверхні цегляних стін, фарбування фасадів тощо. Також на території об'єкта виконавець робіт мав би викорчовувати пні, розібрати стару бруківку та влаштувати покриття з фігурних елементів мощення тощо. 2020 вже не на порозі, а перейшов до другої половини. Крім проведеного тендеру на виготовлення проєктно-кошторисної документації даних в мережі інтернет не знайдено — виходить що все стало на стоп і нікуди далі не рухається. 

Пам'ятники містобудування і архітектури УРСР. — К .: Будівельник, 1985 г., т. 2, с. 23

Джерела:

https://33kanal.com/news/23303.html

https://castles.com.ua/kotiuzhany.html

https://www.pslava.info/KotjuzhanyS_SadybaJeCeninoji_Palac,263425.html

https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-07-13-001264-c

https://vezha.ua/na-vinnychchyni-gotovi-vydilyty-ponad-9-miljoniv-na-restavratsiyu-pam-yatky-arhitektury/