Спадщина. Королево. Замок Налаб (Нелаб, Ньолаб, Nyalábvár). Частина 1. Експедиція 2015 року.

Королівський замок Нялаб в смт. Королево.

Тип споруди: замок, побудований на території слов'янського (?) городища.

Перший етап будівництва: IX — X століття (городище?), друга половина XIII століття (замок).

Останній етап будівництва: перша половина або середина 17 століття, 1993 год (відновлення церковки).

Так само відомий як:

- Нялабский замок (рус.), Нялабський замок (укр.), Nyaláb vár (венг.)

- Королівський замок Ньолаб (укр.)

- Замок в Королево (рус.)

- Кірагаза (укр.), Кірайгаза (укр.), Кіральхаза (укр.), Királyháza (венг.) – стара назва пгт. Королево

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Поселення, яке пізніше отримає назву Кіральхаза, було засновано на лівому березі річки Тиси. В якості місця для будівництва укріплень був обраний скелястий пагорб, що підноситься над долиною річки, недалеко від її річища. У наші дні це північно-західна околиця селища. Пагорб має витягнуту овальну в плані форму. Його висота над навколишньою місцевістю складає близько 50 метрів. Верхній майданчик пагорба має довжину понад 200 метрів. Коли поверхню пагорба пристосовували під будівництво оборонних споруд, майданчик розсікли двома поперечними штучними ровами, в результаті чого утворилися дві тераси (північна і південна), на яких і сформувалися укріплення замку.

IX — X століття. Вважається, що ще до приходу на ці землі угорців, на території замкового пагорба існувало городище. Серед місцевого населення був відомий топонім «городище», яким називали північно-східну частину Королево. Ніякої більш детальної інформації з історії цього укріпленого поселення поки знайти не вдалося.

Починаючи з X століття, Закарпаття поступово переходить під владу угорських королів.

1241 рік. Монголо-татари на чолі з Батиєм почали завоювання Угорського королівства. Війська кочівників проходили по землях Закарпаття. Невідомо, наскільки сильно цей похід відбився на поселенні в районі Королево (якщо таке там існувало в першій половині XIII століття). Надалі досвід військових зіткнень з монголо-татарами стимулював розвиток фортифікаційних споруд у північно-східних прикордонних районах Угорщини.

1250-ті — початок 1260-х років (?). Ліси навколо поселення, що буяють всякого роду дичиною, привернули увагу угорського короля Іштвана V (1239 — 1272), який неодноразово приїжджав сюди на полювання. За велінням короля на вершині пагорба було збудовано дерев'яний мисливський будиночок. Королівський будиночок («domus regalis") дав назву поселенню, яке з цього моменту і далі протягом багатьох століть називали "Кіральхаза" («Király háza"), що в перекладі з угорської означає "Будинок короля".

1262 рік. Королево, під назвою Кіральхаза, вперше згадується в письмовому джерелі, де значилося, що тут було місце королівського полювання.

1264 рік. Королево під назвою "Queraliaza" згадано в листі папи Урбана IV (1195 або 1200 — 1264), адресованому Іштвану V.

Друга половина XIII століття. При королі Ласло IV (1262 — 1290), сина Іштвана V, мисливський будиночок поступово укріплюється і перетворюється на замок.

1272 рік. У письмовому джерелі (королівського привілею) значилося, що німецькі колоністи відтепер отримували право полювати в навколишніх лісах на ведмедів, диких кабанів, кіз і оленів. Німецькі колоністи (в основному, ремісники) селилися в околицях Королево на запрошення короля, якому вони потрібні були тут для обслуговування придворної знаті, котра гостювала в замку. За це колоністам надавався ряд привілеїв, у тому числі й згаданий привілей на полювання.

1279 рік. Перша письмова згадка замку як сторожового укріплення, що захищає торгові шляхи, що ведуть з Мармароської долини. У цей період для Угорського королівства особливе значення мали соляні копальні Закарпаття, звідки добуту сіль, що цінувалась в середні століття на вагу золота, переправляли уздовж Тиси в центральні райони Угорщини. Сіль з копалень Мараморош приносила королівству чималий дохід, тому для забезпечення безпеки важливої торговельної артерії вздовж Тиси будувалися замки: Вишково, Хуст, Севлюш (Виноградів) і Нялаб.

Кінець XIII століття. Починаючи з цього періоду, в документах замок все частіше зустрічається під назвою "Нялаб". За іншими даними замок під назвою "Нялаб" був вперше згаданий в 1315 році. Про походження цієї назви точних відомостей немає, є лише кілька гіпотез. Найпопулярніша з них відсилає до історії лицаря-розбійника, на ім'я Нялаб, який, згідно з легендою, захопив замок в Королево та деякий час володів ним. За іншою версією замок отримав свою назву від торгових мит, які стягувалися з 
купців що проїжджали повз. А платили купці за проїзд якимись "пучками" («nyaláb" в перекладі з угорської — "пучок", іноді перекладають як "сніп", "оберемок" або "в'язка").

Наприкінці XIII століття замок в Королево, ймовірно, був захищений дерев'яними та кам'яними укріпленнями. Можна припустити, що розвиток комплексу, що почався в кінці XIII століття, продовжився на початку XIV століття. У цей період замок часто змінює своїх власників.

1312 рік. Біхарсий жупан Беке Боршо, який володів у той період Севлюшем (нині — Виноградово), прилучився до сильної коаліції феодалів, яка вела запеклу боротьбу проти короля Карла Роберта (1288 — 1342). За іншими даними проти короля виступив не Беке Боршо, а його брат Копас, який займав високу посаду палатина (прем'єр-міністр і верховний суддя королівства). Так чи інакше, Севлюш перетворюється в один з центрів фронди. Коли ж в 1312 році  феодали, що виступалипроти короля були розгромлені, а коаліція знищена, король почав покарання своїх непокірних васалів. У тому ж році королівські війська займають Севлюш і штурмом захоплюють Севлюшський замок, який, ймовірно, був зруйнований. Водночас сам Беке Боршо поспішив сховався в замку Нялаб. Зруйнувавши замок в Севлюші, війська короля висунулися до Кіральхази і обложили Нялаб. Ймовірно, в той період замок був добре укріплений, оскільки його облога затяглася. Військові дії призвели до руйнації ряду замкових будівель. У підсумку Нялаб був захоплений.

?. Незабаром після захоплення замку король повелів відремонтувати його зруйновані укріплення. Ймовірно, паралельно з ремонтом проходила і модернізація замку.

1378 рік. Король Сигізмунд I Люксембург (1368 — 1437) передає замок і домінію "Нялаб" у володіння валаському воєводі Дразі. Новий господар замку був могутнім феодалом, про його багатство можна судити хоча б з того факту, що він під заставу позичав гроші самому Сигізмунду I. Ймовірно, саме залежність від воєводи спонукала короля передати йому Нялаб в якості компенсації за борги. При Дразі система укріплень замку була посилена. Під владою роду Драга замок перебував близько 27 років.

1405 рік. Зростання впливу валаських воєвод Драги та Балки турбувало короля, адже під контролем згаданих феодалів знаходився не тільки Нялаб, а й Хустський замок, одне з найпотужніших укріплень біля північно-східного кордону королівства. У сформованій ситуації король вирішив протиставити Драге і Балці не менше могутнього магната — Перені, свого довіреного ставленика. Король призначив Петера Перені управителем мармароськими соляними копальнями, забезпечивши тим самим свій контроль над "соляним шляхом", а в 1405 році, в нагороду за участь у придушенні заколоту феодалів, Перені отримує у своє володіння королівський замок Нялаб з усіма прилеглими до нього селами. Раніше під контроль Перені перейшов і розташований неподалік замок в Севлюші. Нялаб у Драги забрали попри його волі, з чим воєвода і його нащадки не змирилися. Почалася їхня судова тяжба з баронами Перені, що тривала майже сторіччя, проте повернути замок нащадкам волоського воєводи так і не вдалося. Колишні власники замку намагалися відновити справедливість не тільки в суді, часом справа доходила і до військових зіткнень. Немає відомостей про те, що Драга або його нащадки силою намагалися відбити у Перені Нялаб, проте відомо, що їхні війська атакували Севлюшський замок. У сформованій напруженій ситуації магнати Перені продовжили укріплювати замок, а утримувати Кіральхазу під своїм контролем їм допомагали королівські війська. Поступово замок перетворився на головну резиденцію роду Перені. Зростання значення Нялаба в очах Перені призвело до того, що Севлюшський замок, позбавлений колишньої уваги свого власника, перестають розглядати як найзначніше укріплення навколишніх земель.

1467 рік. На запрошення короля Матьяша I Корвіна (1443 — 1490) в Угорщину приїжджає італійський архітектор і військовий інженер Аристотель Фіоравенті (1415 — не раніше 1486), який повинен був зайнятися будівництвом мостів через Дунай, а також взяти участь у посиленні окремих замків і фортець. Ці укріплення повинні були, на думку короля, відігравати важливу роль в угорсько-турецьких війнах. Фіоравенті пробув в Угорщині до початку 1470-х і в цей період йому доручають зайнятися модернізацією укріплень замку Нялаб. Точно невідомо, чи було це зроблено за прямою вказівкою короля або ж сам Перені, який знаходиться при дворі, зумів залучити до укріплення своєї резиденції італійця. Так чи інакше, під керівництвом Фіоравенті замок пережив перебудову. Вважається, що під час цих робіт в замку з'явилося кілька нових будов, найзначнішою з яких була потужна кілеподібна в плані башта, руїни якої й донині знаходяться в південній частині замкового двору. Окремі ділянки укріплень були декоровані сітчастим орнаментом з цегли-залізняку. На головних воротах замку був вирізаний герб Кіральхази, основними елементами якого була річка, риба і башта замку.

Пізніше, по поверненню до Італії, Аристотель отримав запрошення від російського царя Івана III Васильовича (1440 — 1505) приїхати до Москви, де архітектор прославився, побудувавши в 1475 — 1479 роках знаменитий Успенський собор Московського Кремля. Деякі дослідники вважають, що Фіоравенті також займався розробкою генерального плану нових укріплень Московського кремля, старі білокам'яні укріплення якого в 1485 — 1495 роках були замінені на більш досконалі нові оборонні споруди, побудовані в стилі італійської фортифікаційної школи.

XV століття. Відомо, що в цей період серед інших повинностей селян, було й обов'язок нести сторожову службу в замку.

Кінець XV століття (?). Отримавши під свій контроль значну ділянку "соляного шляху", деякі представники роду Перені не втрачали можливості нажитися шляхом грабежів проїжджих уздовж Тиси торговельних караванів, про що свідчать збережені купецькі скарги угорському королю Уласло II Ягеллону (1456 — 1516).

Продовження тут — https://uaaheritage.blogspot.com/2023/11/nyalabvar-2-2015.html

джерело — http://zamki-kreposti.com.ua/zakarpatskaya-oblast/korolevskij-zamok-njalab