Спадщина. Колодне. Церква Миколая Чудотворця. 1470. Експедиція 2020.

Цього разу наше відвідування супроводжувалось дощем і ми майже не знали, чи зможемо підняти коптера до повітря. Ключів в сусідньому будинку, хазяї якого раніше опікувались святинею та відкривали її для відвідувачів вже не було. Сказали, шукайте в сільраді, бо вони забрали їх до себе. В сільраді ключи теж довго шукали, але через деякий час нас запросили їхати до церкви та нам її відкриють. Ось таким був початок експедиційного відвідування 2020...

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

Дорога до Колодного йде через Грушово-Буштин, звідти – вгору, над річкою Тереблею до Дулова, а там праворуч за кілометр лежить і саме село Колодне. Храму не видно – він показується вже зовсім зблизька, коли в'їхати на міст через невеликий потік, над яким піднімається невисокий горб з двома патріархами-дубами по краях і церквою між ними. Літературна традиція відносить її побудову до XVI століття. Після дослідження (в 1963 році) живопису, виконаного під час ремонту храму в XVII століття, можна сміливо вважати, що церква в селі Колодному – одна з найстаріших на Закарпатті. 

Безперечно, основний зруб у вівтарі до склепіння, а в нефі та бабинці до залому належать до XVI століття. У XVII столітті, скоріше в другій половині його, було перероблено завершення башти, яка до аркади цілком схожа на башту в Середньому Водяному. Немає сумніву, що саме храм у Колодному, як найбільш довершений з мистецького й архітектурно-конструктивного погляду, був прототипом для храмів без верхів і з однією баштою над бабинцем. Згодом вінчання башти змінюватимуться під впливом готичної або барочної архітектури, але основний прийом композиції лишиться незмінним.

Ми мали уявлення про поганий стан збереження розписів в середині храму, але, не настільки. Те, що чекало нас попереду, назвати можно тільки жахливим =(. Майже зібрати пил і не пошкодити розписи припускаємо що неможливо. Порівняйте те що ми побачили в 2020 році з фотографіями (не нашими) в статті про попереднє відвідування (посилання наприкінці статті)...

Споруда рублена з величезних дубових колод завдовжки близько дванадцяти метрів, бо бабинець і неф – однієї ширини, як у церкві в Лужа-нах. Усі три приміщення перекриті рубленим склепінням, а над бабинцем, поверх стелі поставлена висока каркасна башта-дзвіниця. На почорнілому дубовому зрубі апсиди збереглися первісні віконця круглої і хрещатої форми, які бачимо на малюнках церков, у рукописах та на іконах XIII – XV століття. Покрівля опасання на рівні залому зрубу бабинця і нефа переходить у дах апсиди, нижній край якого знаходиться на одному рівні з опасанням. 

Над стрімким дахом апсиди підноситься нерозчленований дах нефа і бабинця, з якого виростає стрункий стовп-башта з підсябиттям та відкритою аркадою в завершенні. Храм невеликий, але його силует надзвичайно монументальний. Цього досягнуто тонко знайденими пропорціями мас, їх членуванням, а також фактурою дерева і особливо дивної за рисунком ґонтової обшивки. Західний фасад після перебудови в XVII столітті набув мальовничого виду завдяки ґанкові на різьблених стовпах і галереї обходу на бабинці. Глибока тінь обрисовує оригінальної форми стовпи й арки, двохярусний ритм яких надає споруді світського привітного вигляду.

Інтер'єр нескладний, лаконічний. Все в ньому доцільне: і маленькі хори, і вирізи в бабинці, і гарні стасидії – лави для старих та поважних громадян. Стіни і стеля нефа та вівтаря розписані. Декоративне багатство доповнюють різьба й живопис іконостаса. Він стриманий, але виразний, декоративний, побудований на зіставленні гарячих червоних, ніжних синіх і вохристих кольорів, які дивно гармоніюють з позолоченою різьбою. Найстаріший живопис у вівтарі – другої половини XVII століття. 

360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на значок Toggle Fullscreen англійською мовою, перший в правому верхньому куті

Окремі сюжети, як і в розписах Середнього Водяного, розділені орнаментами, але в Колодному – не вазон, а виноградна лоза. Колористичний лад інтенсивних тонів – червоного, синього і вохри – якнайкраще пасує до стриманого інтер'єра. В 1737 році іконостас оновлювався, про що свідчить напис на звороті царських врат: «Поновленіє сих двер року божія 1737, місяця ноєврія Ілія маляр Хуски». Це доводить, що іконостас зроблено десь коло середини XVII століття і що Хуст був тоді досить значним мистецьким осередком на Закарпатті.

Архівні фото з pslava.info

1968. Логвин Г.Н. По Україні.

1970. Гоберман Д. Н. Пам'ятники дерев'яної архітектури Закарпаття.

1982. Логвін Г.М. Україна та Молдова.

1983. Адам і Єва. Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в 16 – 18 ст.

1987. Titus D. Hewryk Masterpieces in wood: houses of worship in Ukraine. – New York, 1987, № 177.

1992. Сирохман М. Церкви України: Закарпаття

Розписи в наві виконані пізніше, можливо, наприкінці XVIII століття їх зробив «почесний громадянин Антоні Валі», ближче нам невідомий, але, очевидно, освічена людина, бо напис, який ми щойно навели, зроблений латинською мовою. В манері письма відчуваються вже повіви класицизму, тому вони не дисонують із строгими ренесансними по духу розписами вівтаря і добре пасують до нескладного інтер'єра.

1996. Сирохман М. Церкви України: Закарпаття

2005. Тарасов С. Моя Україна.

2005. Автор не вказан, але є подібність з фото Сирохмана...

2009. «Закарпаття online».

стаття про попередне відвідування 2016 року тут =====>>>>>

Джерела:

Логвин Г.Н. По Україні. 1968.

https://www.pslava.info/KolodneS_CerkSvMykoly_1968PoUkrajini,118383.html