Спадщина. Дрогобич. Василіянський монастир. Експедиція 2013 року.

Цей монастир в Дрогобичі, зараховують до значущих духовних центрів цього регіону. Це також один з найрозкішніших зразків сакральної архітектури краю та держави в цілому. Крім масивного кам'яного храму, тут розташовано кілька монастирських споруд.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1192_middle.jpg

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

 
В історичній ретроспективі монастир в Дрогобичі набагато молодше в порівнянні з іншими василіанськими оселями у львівському регіоні. До середини XVIII століття на території нинішнього Дрогобицького району діяли чернечі василіанські осередки в селах Дережичі, Лішня, Летня, Унятичах, Лужку Нижньому та інших, які, за твердженням дослідника о. Михаїла Ваврика, в тісному сусідстві з Самбірськими монастирями «густою мережею покривали весь наддністрянський пояс». Монастир в Дережичах виник на початку XVI століття і мав титул архімандрії та був помітним центром для місцевої шляхти, яка протягом XVII століття боролася за греко-католицьку кафедру в Перемишлі. Інша обитель в Дережичах отримала право від короля Івана Собеського варити сіль на ґрунтах під самим Дрогобичем. Більшість з них, нова австрійська влада, після першого поділу Польщі в 1772 році, ліквідувала ( «йосіфінська касата»), але незабаром за її дозволом була заснована наймолодша Василіанська обитель на задвірнянському передмісті в Дрогобичі.
Про заснування Дрогобицького монастиря о. М. Ваврик у своєму дослідженні «По василіанських монастирях» пише: «Якраз тоді, коли в урядових канцеляріях списувано смертельні присуди на найславніші наші монастири новозанятої Галичини без огляду на їх найсвітлішу діяльність та багатовікову традицію, надворний декрет із 31 грудня 1774 року відкрив у Дрогобичі новий василіянський осередок на пропозицію тодішнього протоігумена Онуфрія Братковського в заміну за касату трьох сусідніх монастирців у Ліпші, Летні й Дережичах».

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1193_middle.jpg

Однак австрійська імператриця Марія-Терезія зажадала, що якщо загальна кількість ченців будуть збільшувати, то келії ченці повинні будувати своїм коштом. Прийнявши таку вимогу, василіани купили в передміщаніна Василя Ортинського великий шматок поля і взялися за роботу, а всіма роботами керував перший ігумен монастиря о. Гликерия Дубецький.
У 1777 році з'явилися монастир і церква св. верховних апостолів Петра і Павла, але, за твердженнями дослідників, сьогодні невідомо, як виглядала тодішня дрогобицька святиня.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1194_1201_middle.jpg

У 1790 році монахам-василіанам віддали в користування нинішню церкву св. Трійці в Дрогобичі, яка була призначена для городян з ліквідованого римо-католицького монастиря монахів-кармелітів. Крім цього, всі довколишні церкви у Дрогобича і Лішнянський Монастирок відійшли в духовну юрисдикцію місцевих василіан. Екс-кармелітський монастирський будинок при Свято-Троїцької церкви, де на початку XIX століття діяв магістрат, став своєрідним тимчасовим притулком для ченців знаменитого міста, які втратили свою первісну будівлю.

Дерев'яні приміщення монастиря з 1777 року могли б зберегтися, якби в 1825 році двоє хлопців, харчувалися в трапезній, а не підпалили будівлю, вони згоріли дотла. Вціліли тільки вівтар і кілька ікон. Завдяки зусиллям ігумена о. Йосафата Качанівського австрійська влада дозволила побудувати новий кам'яний храм і монастир. Накупольний хрест з 1828 року свідчить про те, що це справа не затягнулася на довгі роки. Церква була присвячена в день св. свщмуч. Йосафата в 1831 році.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1203_1214_middle.jpg

Для збереження пам'яті про цю подію храм св. верховних апостолів Петра і Павла має ще додаткову назву «священномученика Йосафата».
Окремою сторінкою в історії Дрогобицької василіянської обителі в кінці XVIII-першої половини XIX ст. є шкільна освіта. Поруч з новоутвореним монастирем засновано гімназію зі студіями по філософії та початкову школу, але, в результаті урядової реформи, вона була ліквідована. Однак же школу підвищили до рівня «головною окружної» з мовою навчання — на німецькому, а поруч діяв «російський розплідник» у першій третині XIX століття. Головна школа займала нижній поверх колишнього «кармелітського дому», а всі витрати на її утримання йшли частково з казни міста і монастирського бюджету, попри те, що частина посілостей в ліквідованих монаших осередках Дрогобицького була відібрана у ченців, в тому числі монахи вже не варили сіль в Лужках. Навіть при появі інших шкіл в Дрогобичі Василіанська школа була заповнена учнями, а їх кількість сягала трьохсот осіб, більшість з яких складали українці.
Дослідник П. Шкрабьюк зазначає, що між освітніми центрами Ордена в Дрогобичі та Лаврові існував взаємообмін, наприклад, кваліфікований учитель Мар'ян Максимович викладав одночасно в обох школах при монастирях, а лаврівська завдяки його старанням була зведена до вищого рівня викладання. Крім схожості програм, в Дрогобицькій і Лаврівській школах були й однакові методи виховання, про що і написав один з найбільших мислителів України.

Єдиний монастир в Галичині — дрогобицький — має літературну історію, адже тут в 1865-1867 роках в початкових класах навчався відомий український письменник, громадський діяч Іван Франко, який, до речі, був відзначений найвищою похвалою в так званій Золотий Книзі кращих учнів. Саме він став автором оповідання «Малий Мирон», де описав драматичні сюжети свого шкільного життя. Самих дрогобицьких монахів стосується тільки великий нарис «Батько-гуморист», в якому описана різкими фарбами несимпатична особа вчителя в. Телесніцького, а вже тільки невеликими штрихами накидано портрет улюбленого катехита в. Красицького. Михайло Ваврик вважає цей нарис про дрогобицьких василіан однобоким, що пов'язано з дитячими переживаннями Франко.
Крім І.Франка, учнями василіянської школи в Дрогобичі були перший греко-католицький єпископ в Канаді Сотер Ортинський, ЧСВВ, ще один владика УГКЦ в цій же країні Василь Ладика, ЧСВВ, багаторічний ігумен Крехівського монастиря Еміліян Коссак, ЧСВВ.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1216_1217_middle.jpg

Вони вчилися вже після Добромильської реформи кінця XIX століття, коли дрогобицькі василіани виявилися в центрі громадських і економічних змін краю. Як пише М. Ваврік, змінився «тутешній тихий Прикарпаття пейзаж ... сплелися всевладним вужем-давуном на душі наймитської маси.». В недалекому місті Бориславі з'явилися перші шахти, на ці території хлинула різнорідна маса працівників. Українці стали дешевою робочою силою і важко працювали на власників-іноземців, про що і писав Франко.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1218_1223_middle.jpg

Не полишаючи керівництво в монастирській школі до Першої світової війни, перетворені василіани на початку XX століття активізувалися на пастирській діяльності та спробували пожвавити релігійне життя свого десятитисячного приходу за допомогою місій, духовних вправ (реколекцій), засновуючи церковні організації, поширюючи релігійну літературу Жовківської василіянської друкарні.

Дрогобицький монастир для інших великих обителей Галичини (до першого приходу комуністів в 1939 році) став зразком сучасної парафіяльної роботи та мав під чернечою управою рекордну на той момент число церков: сім в самому Дрогобичі та ще одну в Лішнянськиму Монастирку. Це три дерев'яні храми — св. Юрія, які і до цього дня вважаються сакральною перлиною Дрогобича (початок XVII століття); Чесного Хреста Господнього (1671) і св. Параскеви П'ятниці, а також три кам'яні церкви — Спаська (мала статус парафіяльної в Стрийському напрямку), свв.Петра і Павла (монастирська, в тридцяті роки XX століття призначена в основному для шкільної молоді) і Різдва Богородиці (служила для духовної праці з жителями Лішнянського передмістя). М. Ваврік поетично описує їх географічне місце: «Всі ті церкви разом хорошим віночком оточували Святотроїцький монастир, що своїм центральним положенням в організації міста надавав тон релігійно-церковного життя українського Дрогобича, і чинно вкладалися в велику роботу дрогобицьких василіян.». Святотроїцька святиня в центрі міста мала двоярусний іконостас, розмальований художником М. Сосенко (він творив іконостас також у львівській церкві св.Онуфрія), високий амвон і необхідне обладнання, включаючи газове опалення узимку.

Церковна ризниця славилася дорогоцінними чашами та золототканими фелонами (один з них коштував в той час чотири тисячі золотих). Зовні церковний будинок в 1930-роках був добре вибілений, а монастир у внутрішньому ракурсі — в основному перебудований і пофарбований. Монастир св. Трійці мав ще у своїй власності й сад, який раніше був місцем для розваг місцевої дітвори, обведений високим парканом. По суті весь цілий комплекс становив, за свідченням о. М. Вавріка, «правдиву українську фортецю в самому польсько-єврейському центрі Дрогобича.». Особливо це було помітно під час великих релігійних свят і відпусток, коли площі міста наповнювали тисячі людей ...

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1226_1227_middle.jpg

У зв'язку з ремонтно-реставраційними роботами приміщення монастиря свв. апостолів Петра і Павла орендувала платна міська лікарня для городян і прибулих з інших міст. Пізніше монастирський будинок знімали з метою проживання приватні особи, в тому числі серед них був політичний і громадський діяч, голова Дрогобицької «Просвіти», майбутній президент УНР у вигнанні Степан Витвицький. На стіні монастиря на честь відкрили пам'ятну таблицю.

Оновлена Петропавлівська церква була освячена 4 грудня 1934 перемиським владикою Йосафатом Коциловським, ЧСВВ, майбутнім блаженним УГКЦ. Згідно з деякими дослідниками, монахи заново відновленого монастиря верховних апостолів займалися «господаркою»: землеробством, скотарством, а також варили пиво. Попри це не забували й про місіонерську і культурно-освітню роботу. Очевидно, що «нова влада», яка прийшла в вересні 1939 року, основний удар направила проти цього духовного і патріотичного центру. Деяких ченців репресували, а деяких з ченців вбили в катівні НКВС, яка перебувала поруч з храмом. У цей період загинули ієромонахи Северіян Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак, ЧСВВ, проголошені блаж. Папою Іоанном Павлом II блаженними під час його візиту в Україну 27 червня 2001 року. Батько Северіян був призначений на становище Дрогобицького ігумена в 1932 році після його плідної пастирської-катехитичної й редакторської роботи в Жовкві. В кінці червня 1941 року серед тіл убитих людей дізналися мертве тіло о. С. Бараніка, яке було по-варварськи знівечене. Місце поховання цього ієромонаха остаточно невідомо, але за деякими свідченнями він був похований у спільній могилі на дрогобицькому цвинтарі по вул. Грушевського. Батько Яким Сеньківський, доктор богослов'я, реалізував себе в освітній галузі ЧСВВ, заснував «Євхаристійне Лицарство» у Львові, мав великий проповідницький талант, а з 1939 року обіймав посаду Дрогобицького ігумена. Після арешту, його тіло, на жаль, не знайшли. Досвідчений в місіонерському служінні о. Віталій Байрак в червні 1941 замінив на ігуменському положенні о. Я. Сеньківського, активно продовжуючи пастирську діяльність. Він був заарештований після другого приходу рад у вересні 1945 року, йому приписали «антирадянську агітацію». Після тяжких побоїв помер перед Великоднем в 1946 році. Похований на кладовищі «Бригідки».

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1229_1233_middle.jpg

Преподобномученики Дрогобицькі стали особливо близькими для жителів краю. Їх мученицька смерть ще більше зміцнила подальшу підпільну діяльність греко-католиків. Ієромонах М. Ваврік з приводу цих подій зазначає: «І з хвилиною їх арешту одиноким німим свідком їхньої невідомої долі остався по них священничий молитвословець у в'язничній одиночці, а з-поміж його розкритих сторінок випав на долівку дрібненький образочок. І стояло на ньому написане тремтячою рукою о. Платоніда Філяса, що в Дрогобичі закінчив своє велике життя (16. VI. 1930): „Прикро подумати, що нас мали б забути ті, котрих ми найбільше любили... “.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1234_middle.jpg

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1235_1238_middle.jpg

У 1944 році монастирська церква була облаштована під катівню НКВС і пересильну тюрму для репресованих осіб. До 1959 року на карті СРСР була Дрогобицька область, а після її ліквідації Петропавлівський храм влада надала в користування місцевому педагогічному університету. Катівню змінив студентський клуб для танців і інших розваг. У приміщенні монастиря розташовувалися наукові лабораторії.

22 лютого 1990 дрогобицьку святиню нарешті повернули монахам-василіанам. Першим ігуменом монастиря був о. Лаврентій Івасечка, ЧСВВ. Всередині та навколо храму активно велися реставраційні роботи, тоді було зроблено розпис храму художником Всеволодом Луцівим та ще п'ятьма львівськими художниками.

12 липня того ж року в день храмового свята вперше після насильницького закриття у дворі храму відслужена св. Літургія, а в 1991 році відновилися регулярні богослужіння. Офіційне посвячення храму здійснив 12 липня 1993 єпископ Івано-Франківський Софрон Дмитерко, ЧСВВ, активний діяч підпільної Церкви.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1252_1256_middle.jpg

В кінці 2004 року ігуменом василіанського монастиря в Дрогобичі призначено о.Якова Яремчука, ЧСВВ. Він продовжує духовне оновлення і реставраційні роботи в монастирському комплексі, розпочаті попереднім ігуменом, надає Дрогобицької обителі релігійно-художнього забарвлення. У храмове свято, 12 липня 2006 року, була освячена фігура-фонтан „Хрещення Ісуса в Йордані“, „Голгофа“ (скульптор — Б. Гретчак), мозаїка блаж. преподобномучеників Северіана, Якима та Віталія (художники — В. Змієвець і Т. Гавриш) і гробниця Ісуса Христа. У наступному році в цей же день освячені мозаїки верховних апостолів Петра і Павла, а також фігури Христа і Богородиці на відновленої дзвіниці.

При монастирі діє прихід свв. верховних апостолів Петра і Павла, який налічує близько 600 сімей. Співають чотири церковних хори. Ченці Дрогобицького василіанського монастиря намагаються, крім щоденної душпастирської праці, відповідати на духовні запити місцевих жителів і гостей міста. Оскільки тут навчається чимало студентів, багато з них задовольняють свої релігійні потреби в монастирському храмі, це досить зручно, через те, що він розташований поблизу навчальних корпусів і поруч з університетською бібліотекою. Молоді люди мають можливість не тільки молитися, але й брати участь в різних духовних заходах, прощах.

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1262_1266_middle.jpg

Для тих мандрівників, які втомилися з дороги або для тих, хто слабкий життєвою суєтою, в теплу пору року стане приємним відпочинок на території монастиря, де на зручній лавочці можна споглядати релігійні скульптури, мозаїку, милуватися зеленими насадженнями навколо храму. Особливо добре тут ввечері, коли монастир, освітлений ліхтарями, привертає погляди перехожих і стає як би символом вічного євангельського світла.

І на останок

переросток — https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/19. Drogobych/Vasilian/IMG_1268_1276_middle.jpg

Джерело:

http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/47732/

панорамний тур/панорамный тур — http://church-peter-paul-lviv.virtual.ua/?lang=ru