Привіт Софійко. Лист у адресата.
Ти запитала у своїх віршах:
Коли додому вернуться солдати?
Коли скінчаться біль, війна та жах?
Чи можна швидше — бо сумує мати,
Для доні час невесело сплива.
То ж знай, Софійко — «ратник» і «орати».
Є спільного походження слова.
Зв'язківці по верхів'ях тягнуть дроти,
Сапери в полі криють бліндажі.
Війна щодня — це звичка до роботи,
Не тільки мить звитяги у душі.
Робота йде по колу, слід за Сонцем,
Війна — та ж сама праця, як жнива.
Тим маєш знати: не війною, доцю,
А працею Країна в нас жива.
Ми взяли зброю — але люди миру.
Не нами був порушений той мир.
Я запитав у свого командира —
Був вчителем суворий командир.
Той тесля, той електрик, той — музика,
Водій, бухгалтер, повар, програміст.
Із наймаліших та із найвеликих
Районів, областей, країв та міст.
В бою Тернопіль прикриває Суми.
Повстали в бій Карпати і Кавказ.
Незламний український Маріуполь.
Нескорений загарбником Донбас.
Ми не самі. Ми допомогу маєм.
В тім доля є твоя, не забувай.
Ми вистоїм до краю, і за краєм,
І ще за край, а треба — ще за край.
Москаль конає. Не чекав такого.
Ординська звичка — хапне та тіка.
Ми день за днем будуєм перемогу,
Допоки треба. Праця в нас така.
То може що не швидко — та невпинно,
Шоб не зашкодить Нені зайвий раз.
Це москалю не шкода України,
Москаль хотів «всьо парішать січас».
Ми «парішаем» не москальським чином.
І праці нашій термін добіга
Коли останній клаптик України
Очистимо від бруду ворога.
***
В Широкіно є школа біля моря.
Ії торкнувся клятий «русскій мір».
Розбита цегла, спалені тополі,
Та дощ струмить із мінометних дір.
В кімнатах класних меблі перебиті,
Оселя смутку, туги та біди.
До школи вранці не приходять діти.
Ми маєм повернути їх туди.
Щоб школа над Азовським теплим морем
Дитячий знов почула сміх та спів.
Ми скажемо: «Но так! Зробили добре!»
Тоді вже ся повернемо домів.
***
З повагою, тактичні парамедики загону ASAP EMS «Ангели Тайри» — від свого імені, імені бійців 59 ОМПБр, Оперативно-тактичного угруповання «Маріуполь» та всіх вояків України.
