- Нє-нє, — сказав Ведмідь, — шо за перікульози? Так не піде. Он, в умовах контракту всьо чьотко є прописане. Мені вершки, тобі корєшкі. Ти в мене диви, я покі шо добрий Міша, а як мене розлютять — то ні разу не коала. Шо це за будапештські понти? Давай по хорошєму усьо рішать.
Ведмідь сів поближче до Мужіка, та дружньо обійняв його за плечі. У Мужіка хрупнув хребець.
- Так я же всьо па чєстнаму, — залопотів Мужік. — Вон в кантрактє напісано «вершки». Так на, забірай, ані в сарає ліжат. Целая тілега, а то і больше!
- Там в сараї в тебе ботвиння лежить. — Ведмідь ше міцніш притиснув до себе свого партньора — А в контракті написано — «вершки». Ти що, читати не вміеш?
Ведмідь відпустив Мужіка та приягнув лапою папери. На столі залишился глибоки подряпини від пазурів. Мужік полегшенно зітхнув.
- Ось, читай. Ми, нижчепідписані, бу-бу-бу, бу-бу-бу... ні це не треба. Це теж общіе мєста... Ага! За проведену працю по охороні агрокомплексу Ведмедю — вершки! А шо ти мені траву пхаєш? Ти десь бачив, шоб ведмеді траву жерли? Чи навіть твої «карєшкі»? Я шо тобі, свиня — рєпу жерти? Я хижак. Ссавець
- Кто? — спантеличено перепитав Мужік. — Какой ссавец?
- Такой, что я тебе сейчас в морду нассу, — перешел на чистый русский язык Медведь. — Если ты и дальше будешь выебываться. Я млекопитающее. Поэтому и подписал контракт — корешки в обмен на сливки. Чо не ясно, бля?
- Какіе слівкі — розгублено запитав Мужік. — Там напісано «вершки»!
- Вершки — це така хуйня, — зверхньо роз'яснив Ведмідь, — Що між молоком та сметаною. По вашому — слівкі, по нашому — вершки. Тобі — карєшкі, мені — вершки. Шо ніясно? Словничок дати? Ото був би я з тобою угоду на ботвиння укладати. На фраса воно мені треба? Я наразі не колгоспник, але все життя у лісі прожив, та де в карнєпладов ботва знаю не гірше за аграрія.
- Ага! — по роздуму сказав Мужік. — То єсть ми наблюдаєм канфлікт тєрмінов.
- Ніякого конфлікту, — відповів Ведмідь, та сів ближче до Мужіка. — Мій екземпляр угоди складено українською мовою. Там написано — вершки.
- Твой кантракт я ваабщє нє чітал. Я свой єлє асіліл. — чесно зізнався Мужік. — Так ти біндєравскій мєдвєдь, штоли? А я думал, ти наш, русскій Патапич. Мідвєдь же русскоє животноє…
- І паєтому єво всігда можно наєбать! — піднесенно продовжив Ведмідь. — Халілуйя! Але тут хуйня вийшла. Ти шо, думав якщо я пня смикаю, то я тупий? Я музикант, тонка душа. Але в'єбати можу від звірячої люті. І якшо ти мені зараз будеш мудрувати шо «слівкі» — то такі маленькі сливи…
- Нєт-нєт, — перелякано сказав Мужік. — Я всьо понял. Но єсть одна проблєма.
- Яка?
- Слівок нет. То есть вєршков.
- А де йо ся діли? Я дві корови на господі бачив.
- Випіл! — сказав Мужік, — Піть хотєл. Надо падаждать.
- Ой, пизди-и-иш, — ласкаво сказав Ведмідь, — Щоб москаль молоко пив — того в світі не було. Ти ж тіко пальонку пиєш!
- Ну, продал. — зізнався Мужік.
- А гроші де?
- Пропіл.
- От бачиш, — сказав Ведмідь. — Одне на одне виходить. Ну то кредит бери.
- У каго? Кто мне даст?
- Оце не питання. — Ведмідь ляснув лапами. — Це ми вирішимо. Беррі! Заходь до хати!
Двері до ізби репнули, та ся повалили у сєні. В проєм пхалась величезна сіра тварюка.
- Мамачкі! — зойкнув мужик.
- То не мамочка. То папочка, — суворо поправив Ведмідь. — Та оскіль спілкування стає міжнародним, то питаю: на якій мові бажаєте його вести — українській, російській чи англійській?
- Чего? — запитав Мужік. — А?
- Панятна, — отозвался Ведмедь. — Будем по-русски. Знакомьтесь — Мужык это Бэрри. Бэрри — это Мужык.
- Найс ту мит ю, — відповіло сіре чудовисько, сідаючи на підлогу. — Мой руски очень плохо. А тайм из мани. Айм Бэрри. Лойер, киллер и немножко другие дела. Схема так. Я сейчас даю деньги мистеру Ведмед. В твой залог идет две корова, но этот залог мало. Надо — хауз.
- Изба, — підказав Ведмідь.
- Йеп. Итсба. Купить — нет. Это кредит. Мне этот срань...
- Рязань, — підказав Ведмідь.
- Йеп. Не нужно. Мистер Ведмед возвращает кредит, берет себе две корова и изба. Если нет — можно продать мистеру Пан Дао. Тогда мистер Пан Дао возвращает деньги мне или мистеру Ведмед. Зависит от итог разговора.
- Это что, тоже медведь? — запитав ахуєвший Мужік.
- Йеп. Из Китай. Черный и белый. Он будет завтра. Чартер.
- Решай, — відізвався Ведмідь, сьорбаючи чай з хазйського блюдєчка. — Тебе и так, и так пиздец, но ты можешь выбрать варианты. Наебывать не надо было. Я бы и на трехлитровую банку согласился. Но ты же сам предложил целую телегу.
В кімнаті стояла тиша, порушена тіко годинниками-ходіками.
- Тайм из мани, — нагадав містер Беррі, та перекусив лаву, що стояла вздовж стіни.
- Где я буду жить? — щемно запитав Мужік, — И что я буду есть? А закусывать чем?
-Та не сци, пахомій, — доброзичливо сказав Ведмідь. — Карєшкі залишились твої. По угоді. Кушай. Ти ж любиш рєпу. Та я тобі ще свого пня у лісі сдам в аренду. За невеликій кошт та без під'обок у контракті.
