Камера літає по колу. В центрі кола на шикарно мебльованому якимись ящіками та залізними бочками військовому складі, за столом, один напроти одного сидять два модно одягнених в дорогий «Крайпресішн» та "5.11" суворі чоловіки. На мордах в них стильна неголеність-«троєчка", покерфейси та зіркальні окуляри. Руки чоловіків демонстративно лежать на столі. Стол — антікваріат, зроблений із справжнього дуба, шо колись був дверима на дачє.
За спинами у чоловіків стоять бурмили-бодігарди: у одного охорона в укрпікселю, у другого в малтікамі. Всі так обляплені патчами, шо глядач розуміє — це сірьозні боси.
- Це ваше останнє слово, містер Го?
- "Та пішов ти нахуй" шоли? — останніше не бува, містер Гу.
- Ви мене посилаєте нахуй, але робите це якось без уваженія.
- Та як я можу вас нахуй з уваженієм посилать, коли я вам рєдкі вещі пропоную, а ви носом крутите, та хочете мені таке гімно впарить, шо мені його викинуть ще в більші гроші стане, ніж воно стоїть. Я вам шо, мусаравозка?
Боси мовчать. Потом містер Гу рішуче зіймає окуляри.
- Добре. Покажіть товар.
Містер Го щолкае пальцями. Один з охоронців в мультикамі вискакує за двері, та з усиллям заносить до шікарного складу сріблястий чємоданчік. Пре його до столу перемов, та з гупанням ставить на поверхню. Містер Го хоче ізящно підштовхнути чємаданчік до співбесідника, але нічо не виходить, бо чємаданчік достобіса важкий. Тому він теж з усиллям ставить його на попа.
Містер Гу підіймається із свого ящіка з мореної фанери та починає з цікавістю роздивлятись чімадан.
- А підключається як?
- Там дві дірки, он, бачите? Туди контакти загвинчуються. А до контактів "крокодилами" провода. Все свабодно за копійки на ринку продаєцця, але тобі — в подарок, бонусом.
- Від тебе бонус тіко шо за копійки, бурчить містер Гу, розхитуючи чємадан. — А важкий же!
- Шіснацять кіл, — задоволено відповідає містер Го. — Чи може більше, я не важив.
- А йомкость?
- А хуй його зна. Літрув п'ять, мо штири. Можемо линійку взяти, замірити та перемножити.
- Та до фраса мені його обїом, яка йомкость цього акумулятора?
- Я тобі шо, елєктрик? Треба в Київ до поставщіка дзвонить, вияснять. Но кажуть шо дохуя.
- Ну от наприклад, телефон заряжать він скіко може непреривно?
- Всігда, — снісходітельно каже містер Го. — Там навіть на лямпочку в хаті досить до смерті.
- І шо ти за то хочеш? Тіко давай по-чесному.
Містер Го шось пише на папірцю, та передає містеру Гу. Містер Гу читає. Камера крупним пляном показує, як в того очі лізуть на лоба. Камера починає тремтіти.
- Та пішов ти аналогічно нахуй, — реве містер Гу. — Стіко соляри тоже досить до смерті! Це тіко сраний акумулятор, а не чемодан із збойним плутонієм! Нє, ну ви вабще ахуєлі! Виж добровольці, ви навіть по названію повинні добро робить, а не доводить до інфаркту та зубожіння!
- Ми добровольці, а не добродєльці, — злісно сичить у відповідь містер Го. — А добро ми тіко своєму падраздєлєнію робимо. Мій батальон — Одиннадцятий Схрещені Шаблі, ваш — Десятий Пороблений. Я не святий Микола, люблю не всіх дітей, а тіко з нашого дєтдому.
Чи береш, чи нахуй біз уваженія. В мене Девятий бат з руками відірве, то промисловий акумулятор, батарея з пяти таких акумуляторів хату електрикою забезпечує, включая холодільнік з тілівізором. Соляра вона шо? Правільно — згорить і нема. А акамулятор можна ще й перезаряджати та в полі в бліндажах тілівізор дивитися. Такшо сасіть хуй, можете даже з уваженіем, якшо вигоди своєї не бачите.
Камера знову починає літати по колу.
- Соляри та бінзіну вполовину даю, — каже постукуючи пальцями по стільниці містер Гу. — Та накидую двісті метрів витої пари.
- Ти ще шлангу садового накинь. Нахуя мені віта пара? Я шо, блять, "Воля-Кабель"? Давай соляру та бінзін лишаємо як було, а я до аккумуляторів додаю дрот. Електротєхніческая медь. Не двісті метрів, панятно, менше…
- Даю домкрат. Знаю шо вам треба.
- В нас є.
- Під той шо в вас є ви цеглину підкладаєте, шо на набєрєжной в Широкіно виколупали, та в машині возите. А я вам точно під розмір машини. Паднімаю ставкі. По домкрату на євакуатор.
- Отвічаю на ставку. Зимка. Тєрмуха. Розміри "ем", "ель", "ексель". Новьо. В пакетах.
- Паднімаю іщо! Різіна. Пятнадцята. Зимова, шипована. Камплект. Теж новьо. Вскриваємось?
Камера крупним планом показуе, як з бритої скроні містера Го стіка краплина поту.
- С-с-сука, — сичить містер Го, бо ставка справді велика. — Дай подумать. Канхвети "Рошен"! Дев'яносто п'ять кіл. П'ятнадцать ящиків. Є шоколядні, є коровка. Це прідложеніе, від якого ніззя відмовитись.
В шікарно обставленому складі наступає тиша.
- Скуда? — хрипко питає містер Гу.
- Студа, — так само хрипко відповідає містер Го. — Ні нада лішніх вапросов. Вскриваємось? Чи тобі ще дитячий пластмасовій телефон додати, явк в кині "Карти, гроші, два стволи"?
До містера Го нахиляється охоронник в мультікамі та шось шепоче йому на вухо.
- Та похуй, — так само тихо відповідає бодігарду містер Го. — Як розвезли по ВОПах, так і заберемо. На цигарки поміняємо, віддадуть із лікованієм. В чергу на обмін построяться. Нахуй ім ті канхвети? Вони шо, діти? Вони пріраждьонниє вбивці. От сігарєти — то єнша справа.
- Пад офіціалів пішов, санофебіч, курча?! — волає містер Гу, до якого доходить зміст сітуації
Охорона в пікселі та мультікамі тягнеться руками за пазухи, але замирає в "слоу мо". Потім у охоронців по черзі з'являются то кролячі вуха, то сабачі носи, то якась пидзавата віньетка по краю кадру з рожевими сердечками. Після цього "слоу мо" попускає охорону, вони витягують із відворотів камуфла пачки цигарок та нервово запалюють.
- Танчіку, та ти вже заєбав бігати круг стола з телефоном, — незадовільно каже містер Гу. — Двадцять шість років довбойобу, пулімьотчік, а бавиться шо дитина.
Камера гасне, і далі чути тіко звук розмови, шо від "пашовнахуй" переходе в ділову площину.
- Вони ж беушні ті акумілятори. Совість май.
- Вони не беушні, а настав термін утілізации, так по інструкції, та похуй в якому стані — треба утілізовать. А ім ще працювать та працювать. Тобі іх на місці переміряють, відберуть ті шо ліпші, та зашлють. Якшо шось не те — даю гарантію на заміну.
- Ле важкі ті акумулятори, шо юдин гріх! Як то з Кийова доперти? До речі, кіко штук маєш?
- Кіко схочеш. Волонтери привезуть, тіко бери вже так, щоб машина просіла, але два раза не їздити. Соляра на доставку з мене, тут всьо чесно, умови поставки FOB MARIUPOL, бо до тебе на базу вони через блокпости не доїдуть. Шукай склад в місті, та тягай звідти помаленьку. Заряджай з розетки та розвозь по позиціям. Потім міняй. Один фрас тут електрика безкоштовна. Одна із прєлєстєй війни.
- Добре. Але в мене зараз стіко пального не вийде.
- А мені зараз і не треба, буду в тебе крєдіт мати. Щоб до весни розтягти. Нам жеш не по блядям їздити, нам "триста" вивозить, та за поштою мотацца, а зараз особливо загострень нема. Але жеруть наші машини сам знаеш кіко.
- Знаю. Добре. Заєбав ти мене, як печія. По лапам.
Шось ляпає, а потім хтось по полу тупає.
- Друже (пі-і-іп)!
- Шо?
- Радейку забув.
- Дячу, друже (пі-і-іп).
- Та беріть і йдіть вже нахуй, со всєм уваженієм.
По чорному екрану з нечитаємою швидкістю бігуть титри, в кінці з'являе ся напис: "Всі пірсонажі вимишльоні, факти вигадані, ніхуя такого не було. Кінець кіна".
