З развлєчєніями на війні все дуже складно. Традиційна тріада «секс, драгз, рокендрол» тут не працює. Бо бухать ніззя, із сексом теж проблєми — то баби нема, то сил на бабу, а який до дупи рокендрол, коли вай-фай вимикають кожні дві години «із тактічєскіх соображеній»?
«Тактіческі соображенія» — то шоб ви не думали, що Збойні Сили перейшли в рішучий наступ, а скоріш за все кись связіст знову заплутався в своїх дротах шо муха в павутинні, почав борсатися, повисмикував все шо можна, аж до власного ключично-акроміального зчленування руки. Й поки він висить в павутині, шо той Фродо в гостях у велетенської павучихи, та скиглить, його колеги панічно з'еднують шопопало з чимпопало по принципу «кругленьке пхай в кругленьке, квадратніньке в квадратніньке».
А головний связіст урук-хай трівожно думає — який провід слід перетинати: червоний чі синій? І в голові у нього цокає зворотній відлік, як в Джеймса Бонда над бомбою, бо через дві хвилини в печеру связюків заявиться сам гіганцькій павук в званії підполковника, та запитає — какого хуя опять нема інтернета?
Мобільний інтернет — то вигадка сатани, як пляцкартні вагони та функція Т9. Він саме треба коли вояк стоїть на посту та йому ніц нехуй робити, кромє как стояти. А як ти будеш стояти на посту, коли в тебе вуха затикнуті та єбальнік підсвічено в стіле «Падарок снайпєру на День Шахтьора».
Одного разу (але це ваєнний сікрєт, та й було то не в нашому оперативно-тактичному угрупуванні) такого любителя нічних кіносеансів злапали свої ж друзяки, відібрали автомата, та зробили йому сувору дружню догану. Таку сувору та дружню, шо він на місці без автомату ся штрелив. Як? Від сорому. Заплющив очі, та так живо уявив як він ся штреле, і вийшло силою матеріалізації бажань! Так і дослужував заштрелений. Тіко на урлеп кропаль оклигував.
Ви вибачайте, шо я так багато про рокенрол, а про бухать та єбацца один абзац. Бо про те навіт діти знають, і шо там такого інтересного? А рокендрол — то складна річ, тому шо культурна. То верхівка піраміди потреб Маслоу, вище за культуру тіко молитися Богу, але нічого від Нього не просити, або подарувати жебраку свою почку від нехуй дєлать.
Я от тіко не знаю — куди порносайти віднести, до секса чи до рокендролу? Бо з одного боку це інтернет, значить культура. А з другого — там єбуцця, значить, секс. Залишимо це складе питання культурологам та правоохоронцям.
Такшо треба вігадувать єнші розваги, і армія люб'язно пропонує їх своїм піксельованим діткам. Це симетричне військове трініті Жрать, Спать та Одівацця.
От ви думаєте шо жрать і спать — то свиняче діло.
Атнюдь, і Фокс би міг прочитати академічну лекцію на тему того — як правільно жрать. Жрать треба не поживно, і не корисно, і навіть не смачно (хоча не завадить). Жрать тре іменно шо правільно, отримуючи задоволення від самого факту шо ти жереш, а не копаєш траншею, наприклад, чи перебираєш двигло на морозі.
Фокс може навіть промасляну газету, в яку рибу загортали, так правільно жрать, шо хочется в нього попросити й собі клаптя відірвати пожувать. Один раз він тіко стратив — з волонтьорскою аджикою, та я за те вже розповідав. Коли він бігав вздовж моря, махав руками та волав «Води! Води!» так, шо навіть місцеві позбігалися подивитись на то небачене диво. Там де пробігав Фокс — сніг танув на очах, такой мощності була аджика.
Нагадую, шо обьом Азовського моря — біля двохсот шестидесяти тисяч кубічних кілометрів води. Й шо воно йому допомогло?
Спать теж треба правільно. Головне — щоб ніхто поруч не хропів. Хропака треба негайно виявити та розвести себе з ним по фазах та біорітмах — чи його заслати кєбєніматері на Павлополь в нічне чергування, чи самому туди поїхати. Це вже залежить від того хто з вас старший.
Але каптьорщік старше всіх, кромє камандіра, тому вибачаюсь перед мешканцями Павлополю за те що розташована в дитячому садочку казарма півроку по ночам іздавала страшні звуки. Там було шото тіпа санаторію для хропаків.
Не бійтесь, мирні павлопільчани, ніякі упирі, вар'яти та людожери в руїнах покинутого дитячого садку не водяться. То були салдати, ваші захисники. Ведіть спокійно знов туди своїх діточок.
Але освятити помешкання перед тим не завадить, тіко шоб барада був не московського патріархату. Бо діти, не дай боже, восхропуть!
Ще можно купить біруші, тікі не оте ватне чи паралонове гімно, з яким ти не тіко сусідське хропіння чуєш, а ще й свое, а ахуєнні сіліконові 126 гривень дві пари. Глушать бігме навіть Сашка Лірника — а він мастак на це діло.
Я з ним в одному номері в отелі жив — так він хропе теж так, як казку розказує. Спочатку сопить тихо — пфф-пфф… жила-була в одному селі… Потім починае нагнітать… брр-брр… побачила, шо почав хтось до неї вночі на двір ходити… А потм кульмінація! Га-а-а-а… а з колодця як скочить чорт!
Я скидаюсь з ліжка, в мене серце калатає, а в нього вже хепі-енд. Прр-прр… оженилися, та жили довго й щасливо. А Сашко добра людина, щире серце, він одного разу до штирьох ранку не спав, шоби я виспався. То я купив собі ті біруші — та не стало в мене ні Лірника, ні страшних казок. Тіко чути як в тебе в пузі бурчить. Такшо сіліконові біруші — вещ.
Але є западло, бо батальонну радєйку вони теж глушать. Вона волає — «Гараж — Горького, Гараж — Горького» — а тобі пріснілась Пальма-де-Майорка. А потім, як ви розумієте, приходе гиганцький павук в званії підполковника. Це в кращому випадку, бо може прийти й ДРГ мишебратського бурятського народу. Та проведе в твоїй Пальма-де-Майорці ріфірєндум.
Спати треба всігда. День, ніч — то всьо хуйня шо вигадали люди, шоб час роботи банківської системі не збігався з часом роботі нічних клюбів. Бо тоді хтось з них залишиться без грошей. Ваєнним до того справи нема.
Но саме класне — то сінергія удовольствій. Пожрать та спать. То як бухать та єбаться — по цивільним параметрам.
Всьо, тераз до культури. Место рокендролу занімає одеваніє, як у стіляг, тіко якшо саксофони повідбирать чому так — я вже розповідав:
«Я за штири тижні між бойовими вивчив „Тумбалалайку“ на ідішу, шоби порадувати кохану, як ся поверну з войни.
Заєбав усіх у евакуатору, наспівуючи: „вемен цу немен ун нит фаршемен“, Фокс каже — я те тераз штрелю, бо заїбав неїмавєрно. Ніззя так іздіваться на вааружонім чілавеком.
Я кажу по русскі — іді нахуй, наришэр бохер, я шось маю своєй мейдл, красній фейгеле, заспівать, як ся поверну? От виводь, та штрель мене, паскудо. Прямо тут бери й штрель! Брат називаецця... єбав я таку боєву дружбу. То як ти хропиш поруч — то я терплю, а кедь я заспіваю — тобі внізапно хуйово за кермом.
Тайра каже — ньо Фокс, не штрель його, бо будут праблємі с Ізраілєм. Вн'є наший спонсор та союзник.
Фокс каже — та мне паєбать той Ізраєль. Мене не мова дратує, а то шо він хуйово співа. От тра, стрєш: „Мейдл, мейдл, хвиль ба дир фрейгн:“ Чуєш де остання нота? А то шо воно міма нот піздячіт, то ріально зайобує. Я його штреля'м не як антісіміт, а як меломан та культурна людина..
Тайра каже — всьо, піздесд, всєм стаять. Дісант браня! Зараз зверху поїдете, на даху. Горькій мовчить, Фокс вмикає радіо. Ето прямой пріказ, іспалнять!
А звідти „владіміский централ, вєтєр сєвєрний“.
Фокс вимикає радіо й каже — Горкій, співай свою медйл, бо ну йо нахуй. Тут тіко самому'м ся штрелити.»
Тому маємо єнші культурні цінності замість рокендролу. Але то така велика тема, шо треба ізлагать ії окремо в наступному оповіданні.
