- Диви! — каже Фокс, — Кракаділа в морі плаває!
Я хапаю бінокуляра та біжчь дивитися, бо кракаділа в Азовськім морі то екологічєський нонсес. Це може бути нобєлєвская прємія.
- То не кракаділа, — кажу я. — То в марськой піхоти нова поваріха Люда.
- А шо вона лазе по берегу та воду шукає?
- А тому шо моря не бачила, а воно мєлкое. Дівка з Дрогобичу. Шо ти хочеш, гірські дікарі, шатландці, фрідом. Вони море тіко в урлепу бачать. А ну, йдемо рятувати.
- Дєвушка! — сурово каже Фокс. — А чьто ви тут дєлаєте?
- Плаваю, — каже злобна морська піхотинка Люда.
- Тут ніззя плавать. Тут тємпєратура води десять градусів, та води нема. А там де є вода — там вже заміновано. Масса контакту міни шіссот п'ядесять граммів на нажатіє, то ви вибачте, але з вашею попцею ви чисто ся підірвете як катер…
- А температура технічної води штири градуси. То може пани жовніри пайдтуь та пакурять, покі женщіна з товстою жопою приймає ванну в тьоплой водє?
- От кракаділа! — каже Фокс. — А за попу вибачте, то був камплімєнт. То на вашій попці справа була Одіссея, а зліва Іліада?
Воно сука едуковане. Я тікаю. Бо зара будуть пиздити. Можливо збройно.
Вже сплю. Прилазить Фокс. Від нього отчьотліво тхне борщиком, пловом, одіссєєй с іліадой та морською піхотою. В руках в нього крєсло в стайлі Людовік Каторз. Де ін взяв — я не знаю. Тут крєсла шо абрікоси. Він ставе крєсло біля ліжка, сам на край мого ліжка ся сідає, та заводить.
- Ти панімаєш… Братіку… Ну тут трудно распідаліть. От зовсім вона не кракаділа, а просто таке вираженіє ліца. Це дуже глубока женщіна, якшо розібратись... От я тобі в баночкє борщику приніс, а в коробочці плов. Понямкаєш зранку.
Я м ся бою шось казати, в нього автаматіческоє оружіе, і він наєтий борщіку від каракаділа морськой піхоти с глибокою душею та дупкою, що призводить до детонації морських мін. І я тіпа сплю, бо тут краще спати, ніж вийобуватись. Любов то страшна сила, й краще тіхо спать, поки вона проїсходе без тібя.
Зранку воно оре — Горький, в море дєльфін!
Мені страшно. Бо так воювать ніззя.
