Леся Українка — письменниця, активістка, феміністка, патріотка і просто розумна та по-справжньому сильна жінка.

В радянські часи її вважали нездоленної та хворою героїнею, що лише боролась з хворобою та писала про свій біль в творах. Проте насправді все було зовсім не так: Леся Українка була з тих жінок, яка йшла не просто в ногу з часом, а ще й на декілька кроків попереду. Писала про майбутнє, ніколи не соромилась висловити свою громадянську позицію та могла здивувати будь-якого чоловіка тих часів своєю ерудицією, надзвичайно багато читала.

Однак, аби остаточно заперечити радянський міф, ми підготували низку цікавих фактів про цю надзвичайну письменницю:

• Спершу пройдемось по загальним фактам, які ви вичитаєте в будь-якому шкільному підручнику: Знала 9 мов, навчилася читати у 4 роки, перші пів року життя Лесі, за нею доглядав її батько, а мати лікувалася в Європі, офіційний чоловік Лесі Українки, Климент Квітка, був молодший на 9 років.
• У 10-річному віці Лесі проводили операцію з видалення вражених хворобою кісток, після чого її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною лишилась лише одна, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано і робила це доволі майстерно.
• Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «повінь».
• Лесині батьки були проти її шлюбу з Климентієм Квіткою, однак це не зупинило дівчину. Вона зреклася їхньої фінансової підтримки і вийшла заміж за Климента. До речі, саме завдяки ньому записи голосу поетеси дійшли до наших дніг, він їх зберіг.

• Леся Українка вважала, що «братні народи — просто сусіди», які не мають спільних інтересів і їхнє майбутнє — жити окремо.
• Письменниці було сумно повертатися із поїздок Європою в Російську імперію, в «се тюремне життя». Через цензурний та жандармський нагляд Лариса Косач (ред. Леся Українка) навіть думала зректися російського громадянства і отримати австрійське: «І готова хоч абіссінське (Ефіопська імперія — ред.) горожанство перейти, аби тільки не бути російською підданою, бо підданства того не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя)».
• В січні 1907 року Лесю Українку, її сестру Ольгу та інших українських діячів без жодної формальної причини арештували. Тоді ж вона з сестрою сиділи в тій ж самій камері, що і Борис Грінченко. Він пригощав їх домашнім молоком і котлетами. Протримавши ніч, Лесю та Ольгу відпустили.
• Леся Українка просто обожнювала Європу.

Лікуючись та й просто подорожуючи, вона побувала в багатьох європейських столицях. Наприклад, разом із мамою у Відні, за обідом вона любила випити пива та почитати німецькі газети. А ввечері відвідати опери Вагнера чи Верді.

Потрапивши до столиці Австрійської імперії в розпал виборів, Леся побачила «кращий світ, вільніший». Вона захоплювалась, побаченим там: «Мені незвичний був сам факт, що ось-то люди можуть просто зійтися, де хочуть, говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни».

У Берліні Леся скуповувалась у модних бутиках і відвідувала вистави популярного тоді драматурга Гауптмана. Через те, що дівчина носила металевий апарат на хворій нозі, вона не могла багато ходити, проте Леся не засмучувалася через це. Натомість вона облаштувала свою лікарняну палату як бібліотеку, скупивши безліч літературних новинок: «Я й так вже голову сушу над тим, що мені робити з сею всею літературою: покинути жаль, брати з собою неможливо, — родичі пишуть, щоб нічогісінько не везти, бо — не довеземо..»

Такі чудові можливості побачити світ, Леся мала завдяки своєму батьку — юристу Петру Косачу. Він походив із давньої шляхетської родини і обіймав високі чиновницькі посади. У 1899 році він отримав близько 2 500 рублів на місяць — величезні кошти на той час. А ще саме Петро Косач спонсорував перші збірки віршів своєї доньки. Через російську цензуру вони видавались лише в Австрійській імперії — на Галичині.

• Родина Косачів була одним із центрів українського національного руху. Матір Лесі — походила з дрібної шляхти, була дуже популярною серед української інтелегенції. А брат матері — Михайло Драгоманов — був визначним письменником та проповідником для Лесі в європейський інтелектуальний світ.

• Письменниця надзвичайно обурювалася, коли її називали «хворою, слабосилою дівчинко». Саме такий образ закріпився за нею після статті Івана Франка. Хоча він насправді не хотів її образити, а навпаки — ставив у приклад чоловікам за відверту та сміливу громадянську лірику. І лише через 15 років письменниця таки відповіла: «хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?» Загалом, у Лесі були теплі дружні відносини з Франком.
• Майже всі адресати листів Лесі Українки, які дожили до 1917, пішли творити УНР (Українська народна республіка — ред.)
• У 1930 році, коли більшовики називали її особистість другом та ставили їй пам'ятники, чоловік поетеси сидів в ГУЛАГу, а близька подруга Людмила Старицька-Черняхівська загинула в телячому вагоні по дорозі на заслання.

• Леся Українка прихильно ставилась до тодішніх, модних серед прогресивної молоді, течій, але до жодної партії не входила. Серед її оточення було немало марксистів, проте в самої поетеси було негативне ставлення до праць Маркса. «Читати» його не можна, — писала Леся своїй сестрі.
• В радянські часи Лесі приписували переклад Маніфесту комуністичної партії, хоча насправді це зробили її друзі з Києва, а вона лише передала цю працю автомарксисту Миколі Ганкевичу.
• Климент Квітка та Леся Українка організували експедиції для пошуку та запису українських кобзарів. Саме письменниця анонімно пожертвувала 300 рублів (великі на той час кошти) та доручила галицькому етнографу та композитору Філарету Колессі записати кобзарів на фотограф. Це був один із перших винайдених способів звукозапису.
• Після смерті поетеси, її труну на Байкове кладовище у Львові несли шестеро жінок. Ними були подруги Лесі та відомі громадські діячки.

Леся Українка померла о 1 годині ночі 1 серпня на руках матері, сестри Ізидори та чоловіка.

Більше статей за посиланням https://student.style/