Від 25-го лютого цього року викладаю курс «Національна колористика в дизайні». Саме з цієї дисципліни відсутні будь-які методичні рекомендації, навчальна програма, навіть пропозиційна форма з тематичним змістом відсутня для якісного насичення взагалі, але ж і вітчизняні дизайнерські розробки з цього приводу за останній час не наділені достатньою оригінальністю. Отже, на цій сторінці викладався авторський матеріал, який з душею поширював патріотичну складову, мав би заохочувати і продукувати якісний дизайн для всіх охочих, бо у кожній з представлених публікацій додавався момент налаштування і здебільшого це стосувалося студентської аудиторії. Окрім цього, до вказаної дати відбулася зі студентами іншого курсу проєктна практика, з якої незаконно були вилучені у незаконне застосування «візуальні матеріали» для дивної дизайнерської практики від Інституту книги. Викладаю «Кольорознавство» і на третьому тижні у цьому ж семестрі, день в день, з різницею у пару годин з'являється емблематика з учбового завдання на зелений колір на «Форумі видавців». Надалі співпадіння – головна стаття від редактора «Бурда Україна» у свіжому випуску не повірите, щоб не було аж такого відкритого співпадіння – про зелені кольори, але ж зелений сам по собі цілісно однозначний – так і це не зовсім кваліфіковано, але ж хто у Бурді вивчав кольорознавство, коли, зачекайте ще ж є журнал «Марі Клер».
Якою цікавою вийшла нещодавня виставка про «Сірий Пейна» — недаремно ж у цьому блозі (на site.ua) описувалася виставка Ольги Морозової. До того ж вочевидь, що стали у нагоді мої лекційні викладки для виступу про рожевий колір для Діани Клочко та це не вперше від шанованої пані Діани, була ще лекція з моєї ненадрукованої фахової статті, але ж наразі для якої нагоди рожевий колір – аби підтримати творчість Ганни Собачко, яка відкрито малювала прапори радянського часу на своїх творах. Дивіться, як цікаво у тому ж музеї після моїх лекцій про дизайн для магістрів вийшла лекція з квитком у 500 гривень теж про дизайн. Далі цікавіше, поглиблено вивчаємо, як же розробити патріотичний колорит – надаю конкретні сертифіковані кольори з класифікаційним показником, маю на це право, як фахівець з кольорознавства, але і поширювати відкрито ніхто і не збирався – це закрита навчальна група – подякуємо ВСЛ за влучність сполучення французького кольору для комерційної діяльності, так само було дивно переробляти картину Антона Логова на наступний день після публікації у цьому блозі під книжкову обкладинку. Жодних контактів і спільних інтересів з цими громадянами не маю взагалі та з якої причини вони заважають проводити педагогічну діяльність з національної колористики теж цікаво.
Більш агресивними виявилися незаконні дії від поліграфічного видання «Марі Клер» і це стало очевидним рівно минулого тижня. Від 25.03 цього року було виставлено поетичний твір у чотирьох частинах «Залізобетонні цінності» і через три дні та сама цінність віри стала на сайті «Марі Клер» аж «Вірою у спільні цінності» нової моделі сумочки, колір теж по тексту згадується і теж з помилкою, тому і не цитую, але, що цікаво за кілька днів до цього надавала студентам для ознайомлення класифіковані міжнародні кольори жовтої гами кольорів з іменними назвами – розумієте, що ми отримали від не взагалі публічного учбового джерела закритої форми спілкування у публічне поширення карикатуру на службову міжнародну систему назв кольорів. Наголошу, що кольори треба не описувати з власним додаванням будь-чого, а по всіх правилах використовувати так, як це прийнято у світі, мова йде про колір Мімоза, як цей колір плагіатно застосовано «Марі Клер» можна перечитати і зрозуміти, що ця незаконна діяльність точно не для тексту, ще й не для іміджу нашої культури не приносить нічого.
Окремий випадок публікація від «Марі Клер» «Футуристична естетика…» Ця публікація, як і про ефемерну сумочку, датується тим самим днем, що і у мене онлайн проходила лекція для магістрів спеціальності «Дизайн» за тематикою італійський та скандинавський дизайн, тож рівно про італійський футуризм на лекції йшлося, як мінімум за пів години до публікації. За цей же час у телеграм каналі цього ж «каналу інформації» було поширено адаптацію патріотичної колористики у лимонному топіку і блакитних велосипедках. Так, зверталися на пряму до Ірини Татаренко за роз'ясненнями, бо авторка поцікавилася ще ж моєю дисертацією – витратила для чогось на це час – так у «Марі Клер» знайшлася естетика, по якій офіційно відсутня наукова робота для тих, хто захищає на цю тему дисертації.
Прошу звернути увагу, також на наступний факт, коли на цьому тижні – першого квітня цього року особисто надала для магістрів напрям роботи над рефератами, які вивчають саме сучасний дизайн, важко повірити – це опубліковано на наступний день і теж з тим самим «сучасним контекстом», що і у майбутніх рефератах. Уточню, що не вивчаємо фешн зовсім, там інший колірний підхід по суті, тому, як технічно відбувається витік учбової інформації і мета бездумного опублікування у дивних фразах, щоб бути розумними і доглянутими за чужий рахунок? Будь ласка, за це ж число – публікація від 02.04, сайт журналу «Марі Клер», цікаво авторка може пояснити для чого акварельне вивчення кольору через «багатошаровість» нанесення на моїх практичних заняттях потрапила до назви і більше по тексту про це не йдеться, так само і про футуризм, який вище згадувався, бо просто бездумно застосований взагалі з переплутаними значеннями естетики. Як результат, останню свою публікацію редакторка «Марі Клер» видає тільки через використання «паролю», у мене теж інформація захищена. Мова йде не просто про незаконне використання педагогічно важливих текстів, а підстава для компетентного захисту саме навчального курсу «Національна колористика» від не компетентного паплюження. Як видно з переліку накопичених фактів, то любов – це велике терпіння, але ось для чого цю повсякчасну безсоромність і не повагу до патріотичної справи терпіти?
Від серпня минулого року мені перекритий доступ з мого ж телефону до мого ж фейсбуку, де з моєї особистої сторінки вправно стерли всі мої записи за перший рік повномасштпабного вторгнення, месенджер, як і гугл диск, давно і вже відкрито, про це писалося в їхньому есе, вже їхня підконтрольна сфера. Рік тому повернулася до фейсбука з таким девізом: «Любити і жити» – зустрічалася ця фраза досить і досить часто… Про той випадок, як мені було перекрито доступ до мого ж домашнього інтернету – це вже окрема історія, яка пов'язана із списаними кольорами – треба шукати жінок у сукнях кольору електрик та обкладинки книжок з тиціановим кольором. Все, що тут було опубліковано за великою допомогою у наданні технічного ресурсу, людьми які давно знають, що це втручання у професійне життя занадто важко винести – тим більше під час війни.
На головному фото до цього тексту зображено місце поруч з Деміївським Армагедоном, майже «Сізіфів камінь», бо коли звучить тривога, то транспортний зв'язок повністю відсутній та і взагалі – це місце наразі символ важкості для багатьох – хіба гламурні дамочки без плагіатних підглядань це зрозуміють?
