Корпус портретної пам'яті у воєнний час – це свідчення з одночасним засвідченням художнього опрацювання документального вивищення значення героїзму в масштабах великої країни. Позначення національних кольорів, як «всезагального знаменника», виконує первинну функцію пошани, а у межах виставки Анни Мовенко «Я є! Я буду!» відповідно вказується на пріоритетності зображального реконструювання патріотичної ідеї у поглядах відібраних безсмертних імен за досягненнями стійкості та жертовності, серед яких знакові вчинки невипадково відчайдушних мешканців посеред активних фаз війни змушують одночасно споглядати та дізнаватися про позиційну будову проявів синьо-жовтого знаменника на обличчях відданих своїй землі українців.
Варто нагадати, що вірогідне осмислення національного позиціонування у кольорі, як це наразі відбувається у безсистемних гламурних публікаціях, підкреслює, що й досі немає регулюючого запобіжника задля потрібної опіки над інтерпретацією двох колірної символізації країни, але ж пріоритет державного наглядового вектору спонукає до унормованого відновлення суттєвих пролонгуючих експлікацій національного характеру в сучасному мистецькому еквіваленті роздумів над історичною знаковістю кольорів українського прапору. Вдумливе саме додавання до мистецького чинника знакової площинності, як прапорної експлікації, проявляє індивідуальні художні способи коректної показової активної позачасовості з приводу увічнення у кольорі неминучості домінантного шанобливого змісту першочергового патріотичного плекання не черствої надійності.
Таким чином, зазначена проблематика розкриття «колірно-патріотичної верифікації» ствердної національно-колористичної самобутності під час воєнних дій схиляється до педагогічного формування не антуражності скомбінованих кольорів, а до розгорнутого відзначення авторського вміння напрацьовувати «контекстну експлікаційність» видатних імен синьо-жовтої героїки. Знакова емблематика з нагадуванням про існуючий фанатський бік розмітки на обличчі національної символіки з підтримкою у безстроковості воєнної боротьби на портретних творах контрастним чином викладається з двоколірними поштовхами до глядачів та з прямолінійним зверненням до наслідування надзвичайної внутрішньої мотивації запортретованих А. Мовенко нескорених доль. Зокрема така художня присвята з маркерним нанесенням прямої колірної однозначності представлена у двох серіях форматного підходу до обраної тематики: А 4-й вміст портретного набутку та понад метрові портретні сувої видатної композиційної організації. Зрештою, як випростовується патріотично-колірна ідея, коли впізнаване обличчя упертим поглядом принципово розглядає глядачевий бік моралі – запальною конфігурацією індивідуального додаткового малюнку, тобто кожен портрет своєрідно пролонгує жовто-блакитне вписування контексту тої боротьби, крізь яку пройшло геройське серце відкритого шляху. Отже, це більше ніж традиційне розуміння монохрому із завченим спогляданням колірного ґатунку за назвами простих кольорів. Відтак, навпаки у портретних експлікаціях Анни Мовенко з'являється умовно «атмосферний рух» стягненого тону з хаосним витинанням полотен за допомогою емоційно-квапливого пензлевого нанесення вичорненого простору. Ось на цій метафізичній основі виринає обличчя дійсно незабутнього просвітлення людини та її імені, де у такому поєднанні синє та жовте доповнює підписний мотив єдиного вищого творчого сенсу ідейного життя. В першу чергу, цей мистецький опис стосується портрету Романа Ратушного з перевідчутим художницею обсягом проживання неозорого стримано-щасливого погляду молодості з дарованою прикметністю нести палкість значимим зворотом обличчя, де знак експлікації двох державних кольорів прижився відданою прямолінійною яскравістю. У цій же стилістиці портрет Юлії Паєвської також демонструє неординарну одухотвореність, але з вродливим жіночним клекотом фіміамної посмішки, а жовто-блакитна розлогість нанесена макіяжним способом делікатного обгортання очей з-під тонкої окулярної оптики. Слід додати, що поруч з портретами додавався коментуючий текст із палючими цитатами, що охарактеризовують внесок до жовто-блакитної скрижалі української пам'яті, за рахунок цього вимальований творчий зміст безстрашного погляду вказує через що довелося пройти парамедикині Ю. Паєвській (Тайрі): «кати пропонували вчинити самогубство...»
Окремо зупинюся на розгляді портретної історії, на якій ретельно представлене обличчя Ольги Оттони Гасаненко. Цей портретний твір разом із всезагальним жовто-блакитним знаменником сполучається із червоним атрибутом медичного інструментарію лікарів-педіатрів, а разом з тим засвідчує пророчу важкість патріотичного життя на окупованих територіях. Текстовий супровід до художньої частини інформує, що пані Ольга залишившись поруч з містом Бердянськ виконувала значний обсяг роботи, допомагала під обстрілами лікувати та евакуйовувати діточок, але з 03.05.2022-го року більше не виходила на зв'язок.
Дякую А. Мовенко за цей майстерний та незабутній у патріотичному сенсі цього слова виставковий проєкт!
