Факти не інтерпретуються, бо на методологічному рівні інтерпретуються поняття. Художник не опрацьовує науковий світ, а видивляється у стан речей оточуючої необхідності без конкретних часових інтервалів — пам'ять не одномоментна. Виставка Олени Толкачової повернула мене до подій власного життя, що відбувалися восени 2022-го року, коли познайомившись з Ольгою Ігнатенко, разом з жіночим гуртом опинилися перед мистецькими творами дуже сильними за емоційним змістом. Потім, задля допомоги у доброчинній акції окремо придбала певну кількість листівок, з тієї жовтневої виставки і поширюю фото з тих листівок саме ілюстративних, т.б. не поштового формату, але у яких відлунює жовто-блакитна патріотична тематика дбайливого жіночого звучання. Проте, на виставці, що проходила у музеї Шолом-Алейхема, було всього декілька робіт О. Толкачової ось з того, 2022-го, виставкового підходу. Виставкові «арт сподівання» 2024-го теж пам'ятні. На цій вже виставці зустрілася з мисткинею особисто — ортодоксальний спосіб споглядання — це магнетизм наближення незабутніх потоків, саме цей спосіб і прокладає шляхи на зустріч не тільки з прекрасним, але й дивовижним перебігом подій. У липні 2023-го року, зрозумівши, що кольорознавством псевдо інтелектуальна меншина не дозволяє займатися на фаховому рівні, вирішила перевідкрити для себе творчість Шолом-Алейхема і мистецькі осмислення Зіновія Толкачова стали для мене справжнім «Синтезом мистецтв». Фахові статті були опубліковані за власний рахунок, а потім свої наукові роботи принесла до музею Шолом-Алейхема з прагненням продовжити закладений З. Толкачовим шлях відкриття Шолом-Алейхема для світу. Мені подобається відкритість у людях — це незмінний фактор для самобутньої творчості. Розповідала при зустрічі з Оленою Толкачовою, що скориш за все, жах мною пережитого з додатковим втручанням у наукову діяльність, вийшов разом з перевідкриттям Шолом-Алейхема. Все ж таки, в рамках своєї затвердженої педагогічної концепції формування вірного бачення у студентів профільних творчих закладів — це результат «обнадійливого бачення».
Знаючи, як експлуатують цей блог, то не буду багатослівною, додам, що просто так нічого від Всевишнього не відбувається. Розповіла авторці про придбані пам'ятні листівки і мені запропонували вибрати ще одну — подумалось, що означають інтерпретовані авторкою заклеювані вікна мирних мешканців — захотілося перевернути і глянути на назву — «Шрами», а у мене є поема з такою назвою. Отже, оприлюднюю автограф. Завдяки О. Толкачовій варто визнати, що позначена скотчем літера «ж» на вікнах — це не про «ж» — жах, а про «ж» — жмуток світла, завдяки якому і з'являються для нашого бачення будь-які кольори.
На завершення підкреслю, що перед нами мистецьке явище плакатного стилю з «пташиною інтерпретацією», яка тягнеться від П. Пікассо. Творчі сповіді бувають різними — кольорів інколи замало для дрібності абстрактної безкрильності. Побачений мистецький доробок Олени Толкачової вражає, адже, як у Ліни Костенко видобуто поетично влучно: «Людина не літає, а крила має». Ще потрібно розібратися чому слабка психологічна уява тягнеться до стресового і нестабільного фіолетового, а творчі люди, які на собі пережили тиск «кинджалів» обоережно доносять для публічної аудиторії зміст жовто-блакитної єдності.
Персональна виставка Олени Толкачової переконує, що у вибиті війною вікна так само, як завжди, прилітають жовто-блакитні птахи. Максим Кривцов: «Заспіваєм весну ми птахи наче гімн — я прийду почекай, як на хліб на любов».
