Військова історія наскрізь пронизана пам'яттю з невід'ємним вказівником виклику безсумнівного героїчного опору ворожій навалі. Втрати примножують обсяги пам'яті, яка розпорошується у не меншій обов'язковій безлічі соціальних проблем. Ми тримаємося за пам'ять про полеглих, щоб гучніше відчувати розлоге: «Слава Україні!» з дотриманням кодексу воїнської честі, яка знімає зайві запитання без апеляції до ступеня моральної готовності суспільства сприймати жертовність як належне. Сучасна масштабність війни зашкалює вимогливістю до безпрецедентної сумлінності до воєнних внесків – гідного бажання служити з вірою і правдою народові – саме так утворюється небесна споконвічність поклоніння нелегкому шляхові безсмертних воїнів. Утворена пектораль ланкової низки героїчно полеглих утверджує «закономірну невід'ємність пам'яті» як взаємозв'язок цивільних і військових з розумінням привнесеного значення клопоту про встановлення щаблів піклування про вічний спокій нескореного на землі воїнства, що поповнило янгольські редути.
Фотовиставка «Полк Азов – Янголи Маріуполя» протягом року була представлена у багатьох містах України і у вересні вже цього року також оприлюднила іменний масштаб героїчної буттєвості обраних небесами на Софійській площі Києва. Ось так, ніби сумлінна та кривава лінія оборони Маріуполя змінилася на очевидну фото-лінію невід'ємного мудрого провидіння – виставка уславлює імена полеглих з нахилом до визнання пам'ятної ролі стійкого самовладання до останньої хвилини відданого Батьківщині життя. Можливість зазирнути у закарбовані обличчя крізь сфокусовано завмерлі, простягнуті несамовитим плаєм обурливості усміхнену виразність постатей азовців, адже для них майбутнє перетворилося на вічність – дає відчуття тривалості, бо як можна пояснити чому янголи вміють посміхатися і здебільшого без передчуття важко обірваної кінцевості.
Простір видатного місця для експозиції відбиває почесність історичної тривожності. Володимир Малик у романі «Горить свіча», де ретроспективно описує прадавні події зустрічі з ордою, наголошує на архітектурній довершеності збережених монументальних свідків української спадщини, яку відчували так само несамовито почесно у всі часи зустрічі з лихоліттям. «Нарешті їх привели на майдан перед Софією. Довкола коливалося людське море, над яким не вгавав шум голосів». Історія не зупиняється – до софійських стін приводять нові загартовані ряди почесних імен, що поповнюють голоси заклику до наслідування. «От би кинутися стрімголов у натовп, пірнути у нього, зникнути, заховатися, розчинитися, як розчиняється дрібка солі у воді» – таке порівняння В. Малика доречне при спогадах із випадково побаченою емоційною реакцією на цю виставку іноземної гості, яка опинилася перед обличчями загиблих, зібраних у перспективні ряди запаморочливого нагадування, що переобтяжує непідготовлену впевненість нахилом до невід'ємної справедливості. – Як їх оплакувати? Диригуючи собі руками, інстинктивно повторювала: – Це жахливо, це так жахливо! Важко запам'ятати всі імена нескорених, тому дивують сфотографовані деталі, що вказують на раптову зупинку як припинення усього і відразу. Пухнастий котик на руках у героя в цивільному вбранні – зворушлива світлина знайомить з Валентином Пармьоновим, який загинув на другий день повномасштабки, а фото з Дмитром Поповичевим вихопило звичайну історію армійської трапези. Живі квіти поруч із позитивним жіночим обличчям Наталії Стребкової теж підтверджують здогадки, що вічність, а не смертність обирає собі героїв і героїнь вибірково карколомно й швидко, а квіти лише з повчальністю нагадують про свою гірку символіку – все на землі має свій початок і завершення.
Все ж таки варто нагадати, що виставка «Янголи Маріуполя» окрім фото-розповіді у іменах про третю окрему штурмову бригаду, також має у своїй основі змістовну мистецьку складову. Стверджена композиція почесної янгольської сфотографованої варти – продуманої перспективи розгалужених рядів, які складаються з чотирьох кутої конструкції плакатних полотнищ, викликає епопейні почуття колосальності. Проте, без надмірного піднесення і применшення виконаного здобутку героїзація доречно представлена за допомогою патріотичної символіки знову-таки без яскравого пафосу і траурної речитативності, тобто лаконічно, інформативно, з турботою про невід'ємне тривання вічної пам'яті для наступних поколінь.
