Будь-яка мистецька подія у військовий час – це насамперед віддушина, щоби перевести подих, зазирнути у представлені роздуми відданих улюбленій справі діячів та діячок. Організація таких заходів – це колективна імпровізація, подеколи безпомилково розкриває тривкий проміжок до 24.02.2022-го року і після відчутної загрозливої стагнації історичної віхоли. Ось саме це безвідносне «після» є важливою суттю влучності з пріоритетом народності до кожного творчого задуму, бо вага зробленого через експозиційні експромти інколи перебільшує очікування. Тому важливо фіксувати не будь-які заходи, а тільки ті цікаві дивертисменти, де моменти співпадінь з реальною промовою життя віддаються стиглим стильним смаком історії мистецтва, яка твориться не тільки на музейному чи андеграундному рівні, а й у сучасних просторах Торговельно-розважальних комплексів. Прикро, що нетипові мистецькі ініціативи сприймаються на кшталт акції, адже ідея відкриття прихованого життєвого виміру, що мозаїчно знаходиться посеред людських потреб, була і є усталеною метою світового мистецтва.
На запитання з якої відстані треба бачити фокус спільної напруги військового часу в одному ареалі життя? – фото-мистецтво успішно дає різноманітні відповіді, але у виставковому плані різнобічні відповіді-висловлювання стають єдиним комунікативним полем. Колективна виставка від ТРК «Проспект» приурочена до міжнародного Дня фотографії із тематичним наміром розкрити приховані моменти життя лівого берега столиці. Чарівність туристичних місць Києва відома і впізнавана, а як відчути і передати іншим всю видовищну атмосферність малознаних і не центральних куточків Києва – це фото-спроби авторського бачення мешканців і мешканок, які вжилися з урбаністичними агломераціями і знають, де існують оази гармонійного споглядання, щоби перевести погляд від тривожної присутності війни. Так, ці сфотографовані осередки не поблизу лінії зіткнення, без кровожерливого хронометражу, але те, що шурхіт війни територіально наносить свої відмітки одночасно широко можна зрозуміти, переглядаючи світлини здебільшого цивільних авторів. Мовчазна тональність парку Кіото з камінною рапсодією стриманого кадру зі стрункістю пишнооких сакур, вигадливі рухливі віддзеркалення ще й досі повноводого Дніпра, споглядання Батьківщини-матері, патріотичний масштаб якої відчувається в найбільшій мірі саме з лівобережної частини Києва – ці сакраментальні цікавинки співвіднесені щонайменше зі звучанням тиші після чергового відбою сирен, коли занепокоєння все рівно залишається мінорним баченням спокою природи з укриття. Жанрове різноманіття виставки теж проявило себе вдало схопленим історичним знімком Н. Слюсаренко «Міст Патона в пам'ять про Акт Злуки», панорамними пейзажними, що важливо не кадрами, а творами О. Осадчої, В. Іщук, А. Корж, О. Юркевич. Окремо слід згадати про сучасний погляд А. Циганкової з макрозйомкою мінімалістичної подачі відчутної міської знаковості. Статичні фото-засвідчення мозаїчності малознаного рельєфу відомого українського скульптора В. Бовкуна – це спроба привернути увагу до збереження об'єктів монументального мистецтва, які недооціненно втрачаються і без військової прив'язки до переосмислення колишньої минувшини. З цим наміром декілька світлин відтворюють складну перспективність композиції потужного задуму В. Бовкуна, що прикрашає одну з інституційних споруд Академії медичних наук України.
Прикметно, що абсолютно в усіх відібраних світлинах головна видовищна якість проявила себе не через щоденне «бачити і фіксувати», а все ж таки особливе «розуміти і відчувати». Тому, така закарбована авторами дієвість передається глядачам в особливій мірі без перебільшеного аматорського пояснення яскраво-найяскравішого світла, яке саме по собі технічно відбиває професійне розуміння фотографічної справи без додаткового яскравого блиску. Проте, розміщення виставки в атріумі з верхнім природнім освітленням зіграло свою головну роль у виведенні експозиції на сучасний мистецький рівень, рівень якого інколи бракує модним галерейним перфомансам.
Плавно підводжу підсумок значення народності, як візуальної доступності у мистецьких заходах, адже душевність такої самобутньої народності сплюндрувати важко, навіть штучним втручанням та применшеним рейтингом дійсно яскравої новини. Інформацію про абсолютно потрібне конкретне виставкове нововведення від ТРК Проспект публічно взагалі не знайти, так само, як і про виживання людей на лівому березі Києва під час тривожного завмирання з'єднуючого два береги столиці руху під час попереджувальних сирен. Ця фотовиставка висловлює скрутний мотив замовчуваної та прихованої краси не правої, а лівої сторони життєпису столиці.
