Мета навчання не вимірюється функціональними засадами запрограмованого освітнього процесу. Кодифікація життя не підпорядковується змісту рівневих намагань виокремити лінійність неосяжності будь-якого знання. Як можна вивчити хоча би стислу первинність учбового нормативу про скульптуру без спілкування з очевидними здобутками у пластичній царині красного мистецтва? Окремо слід вказати, що все ж таки війна впливає на здобуття спеціалізованого професійного налаштування на майбутню фахову діяльність. Студентські роки у режимі самозбереження здебільшого позначені привнесеним безпековим впливом неочікуваних тривожних оповіщень. Запрошення у природній ознайомчий характер подиву від можливого живого входження у канву соціуму, де, навіть фокусування на безпеці вбирає у себе конфігураційність різнорідних ситуацій, виявляє випростованість непередбачуваності. Організований міський простір відзначається багатьма факторами впізнаваного оприлюднення незабутнього спадку притаманного забудовного гатунку, який в укладеному каркасі вулиць здійснює влучне потрапляння у запам'ятовування характерних виразних наштовхувань на вагому об'єктивізацію дивовижного мистецького сходження. Відтак, по вулиці Голосіївській таких заінтригованих положень огляду родзинок у середовищі урбаністичної краси є декілька. Найперше пластичне звернення колишнього запиту на колективне людське єство є монументальне оздоблення у вигляді мозаїчного барельєфу від Ірини Перової.
Горизонтально видовжене оформлення вхідної зони Київського ювелірного заводу стало набутком нетипового індустріального оприлюднення масштабності «Вічного руху» цілеспрямованої постійності. Разом з гранітним розподілом мовчазних та приземлених фонтанових зон перегуку з ландшафтним обрамленням довколишньої території співіснує ансамблевий універсум неповторної та затишної колосальності. Водне відголосся пропорційно до головної споруди композиційно відлунює з протилежного боку антропологізованими профілями уривчастого заклику застиглого ідеологізованого навантаження масового критерію нагляду над розчиненими блисками індивідуальних прагнень особливого шляху. Друга половина двадцятого століття у мистецтві переобтяжена втіленнями антуражно зміненими напруженими позиціями скульптурної масивності. Великі завдання зазначалися заздалегідь вказаним пафосом обнадійливого двигуна рішучості. Монолітна пластичність широкої мозаїчної плити спроможна розповідати про хвилюючі виступи ресурсного розподілу при вигинах скупченого згущення амплітудного переплетення людського ряду. Також привертає увагу в оздобленні центральної вхідної частини Київського ювелірного заводу трикутний образ кристалу, як прообраз прагнення довершеної обробки камінної структури у дорогоцінному винайденні ювелірної майстерності. Саме така геометрична вершинність у спрямуванні вгору досить гарно співвідноситься з наступним пунктом краєзнавчого відзначення Голосіївської вулиці – церковною спорудою Філадельфійської єпархії. Стилізована готика білосніжної вертикальної ансамблевості підкреслює важливість намоленого «Символу віри» лаконічним темним хрестом фасадного видовження переведення погляду до небес осяяння.
Сакральний комплекс додає ваги гуманістичному служінню при розумінні, що навпроти нього є потужна медична міська дієвість у нездоланності прагнень захисту під Божим покровом. Наступна зупинка для огляду цікава іншим релігійним відзначенням, але все тієї ж цілісної ідеї триєдності – це Храм Трьох Святителів. Дерев'яна основа будівлі зазначає спадковість у зверненні до Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Златоуста. При вивченні національних кольорів важливо звернути увагу на зовнішнє оздоблення храму – золотавість маківок трьох банної церкви спирається на фасадний антамблемент, що рівномірно викрашений у синявий варіант небесного розуміння відчуття Божого дому. Доброзичливим елементом підкреслення, що поруч з церквою знаходиться дитяча лікарня є ландшафтне відтворення на галявині лелечої пари. Відтак, неспішним ходом, увібравши у себе стільки духовної та монументальної краси, можна здивовано поклонитися вищим силам, перейти дорогу і розчинитися у панорамі поетичної незбагненності природного дзеркала ставків Голосієва, якою так щиро милувався та віршовано плекав Максим Тадейович Рильський. Втім, навіть берегова лінія з рясних вербових віт нижнього ставу, замислено навіює українські мотиви пісенності та ностальгії, що душевно відгукуються прекрасними рядками нашого класика. Безпосередньо відвідуючи Францію у 1957 р. у складі радянської делегації, Максим Тадейович залишив наступні поетичні спомини:
Воно, звичайно, гостеві негоже
В Парижі думать про свої міста,
Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,
Про Голосіївський веселий гай, –
Стоять сади, платани і каштани,
Та шелест верб у пам'яті не тане,
Він ще чутніший тут, на чужині...
На честь Максима Рильського з вдячністю за його громадянську патріотичну позицію та любов до Києва був названий Голосіївський парк, а також перейменована вулиця, де довгий час мешкав Максим Тадейович та по сьогоднішній день віддано зберігається меморіальна пам'ять про його життя та творчість. Відтак, відвідування Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського було головним педагогічним завданням прищепити студентам любов до Голосіївських вишуканих пам'яток української минувшини з особливим відзначенням сумлінної праці М. Т. Рильського задля майбутнього країни не дивлячись на заідеологізований час скрутного життя. Для вивчення предмету «Скульптура» важливим було побачити погруддя М. Рильського, який виконав відомий скульптор Олександр Ковальов. Простий, впізнаваний та зосереджений образ Максима Рильського попри домінування, як на той час, реалістичних мистецьких стандартів щодо зображення відомих особистостей, відрізняється усміхненістю, поетичним злетом погляду, впізнаваною портретністю, що і розкриває творчий стиль О. О. Ковальова. Насамкінець, варто зупинитися на особливій скульптурній пам'ятці, що знаходиться на території меморіальної садиби М. Т. Рильського – це фонтан з постатями матері й дитини з декоративним додаванням мушлі. Ніжність материнських обіймів досить влучно схоплена пластикою драматичної статики. Вікно кабінету Максима Рильського виходить саме на цю частину саду, де розміщений такий неповторний переспів образу мадонни доби Відродження, і можна лише уявляти скільки насправді глибоких почуттів цей мотив викликав у стражденній душі поета. Отже, П. Остапенко та А. Білостоцький відчули родинну теплоту і затишність, що привертає увагу і досі відвідувачів музею.
Естетичні свідчення творчого та наукового життя Максима Рильського неймовірно сильно розкриваються у його пам'ятному відголоссі – любові до природи з власноруч висадженими деревами, мистецькими вподобаннями та особливим розумінням довколишньої краси, що щиро зберігається. Сподіваюсь, що цей маршрут Голосіївською вулицею Києва зможе спрямувати Вас до розпізнавання місцевих цікавинок, усвідомленого бачення мистецьких деталей та відзначення поетичних образів посеред урбаністичної суєтності мегаполісного різноманіття.
