Завеликий момент істини – нищівні лещата воєнного протиборства самоозначенно випростовуються рудиментами наголосів-голосінь. Проте, міжрядкове охоплення транскрипцій пограничних станів війни інтуїтивно висловлюється з характерним напором порівнянь, потрапляючих до прямого ефіру спостережливих колізій боротьби за життя зі сформованим баченням експозиції душевного стискання, яке закріплюється зі стійкістю до самоаналізу набутого принципового відчуття суцільної невичерпності нових станів розуміння воєнної ситуації. Саме тому, класичне філософське запитання «чому?» нівелюється очевидністю залишених наслідків війни, у яких пряма естетичність знищується геноцидною сваволею без необхідності пояснення ворожих виправдань. Наразі, цінність у значенні ціни у мистецьких еквівалентах вивільнення туги набуває різноманітного звучання-завмирання. Так чи інакше, але знаходження у середовищі війни по-творчому налаштованих та відібраних креативних діячів цьогорічної арт резиденції «Ціна свободи», заохочених розібратися в обтяжливості моральної ціни, засвідчило на полотнах мету захисту свободи у тяжких умовах малювання опанованого більшістю населення розміркованого схоплення ознак тяжкої скрути.
Колективна виставка «Ціна свободи», на мій погляд, складена зі способів увіковічнення залишкової емоційної обурливості в аморфності тривання полювання війни на цивільну беззахисність. Досить непогано, що від одного автора репрезентовано декілька творів, бо це виявляє пролонговане мислення відновлювати громіздку буденщину війни, за якою ціна свободи стає резонансом надії на те, відколи «І буде день», за задумом О. Антонюк, вийде знешкодження міських налаштувань у скривдженості самої атмосфери важкого дихання напористої історії крізь затемнену горизонталь, ніби підготовленого саморобного щита-прикриття. Таких робіт із набутим воєнним сенсом зібраності від перешкод та травмованих уривків нормального життя, досить і досить незначна кількість. Творчий егоїзм, спираючись на набутий академічний досвід, інколи самобутньо пригальмовує, малюючи на полотні понад метрові плакати, які у будь-якому разі розраховані на цифровий контент. Вже типове входження у війну, як у монотонну темряву, відкидає можливість упіймати художнім способом затиснуте видовження покинутих місць, що примарно вбирають у себе надкошене світло, зворотній відлік вбогих залишків обмежених якостей гуманістичного тривання. Зрештою, пейзажні пророцтва у вигляді нуклеарних грибів з відбитками пензликових вогників нагадують не справжнє полум'я, бо хоч раз побачивши вогненну дорогу опісля встромленого «кинджала» з розірваними довгими стрілами жаріння, що збираються у грізну стіну з гарячим вертикальним водоспадом під вікнами, уявні представлення злодіянь війни з фільмів жахів передбачено роз'єднуються з теперішнім розмахом застосованої брутальної вседозволеності.
Відтак, напрочуд визначне розташування центрального твору експозиції, також авторства О. Антонюк з акумульованою назвою до усього проєкту «Ціна свободи» немов демонструє оновлене звернення від Н. Махна, яке із черепним символом сутності боротьби мовчки із домальованим магазинним ярличковим цінником свободи у найгарячішому з можливих колірних ореолів витискає значення твердження «Воля або смерть». Тому і художня «Молитва» від О. Храпачова у цьому ж контексті переповнено викристалізовує історичний мотив геополітичної підтримки танкової коаліції у архетипічному середовищі янголів, як небесного звучання перемоги і підповзаючої отруйної облуди підземного мороку.
Серія творів від Світлани Ткачук – це абстрактне класичне бачення невимовних шпарин сенсів, що спалахують з появою нових відчуттів і зніяковіло злітають у віддалену путь, як біженці. «Вікна України» – полотно суцільно нюансоване вагомим колористично-емблематичним змістом поміркованої гармонійності містобудівного зламу. Видобуток «Шляхи України» – це пошук доповнених війною колірних сенсів землі в парній патріотичній символіці жовтосердної блакиті. Картина «Тіні спаленого степу» серйозно розмовляє з покинутими мешканцями східно-українських територій абстрактним зображенням необробленої землі з повноцінним колірним ідентичним тлом, як типової адреси для довгограючої незворотності. Художній прийом влучного живописного накреслення графічним способом засохлої рослинності нагадує про важке відкидання колишніх розквітлих спогадів, але войовнича пекельність тривожної тризни нічних сирен спроможна проходитися по красі життя вимогливим болем, як безсонням, що у варіації З. Шевчук постає «неопейзажним» диптихом «Відлуння. Спокій».
Полотна зі звітної виставки артрезиденції сучасного живопису «Ціна свободи» окреслюють ще не досліджуване явище «художнього становлення незвіданого бачення» випростаної війною свободи, ціни якої не складе жоден цвинтар та жоден підхід думок. Такий сенс співзвучний до титульного вірша С. Братчука «Розкажи мені про війну», який вивантажує особисту ліричну тривогу періоду АТО, коли лише тільки віддане кохання і може зазирнути вимогливо до очиць смерті, щоби дізнатися ціну скасованому щастю: «Розкажи мені про війну / Пізно ввечері ти спитала. / І, яку заплатив ціну, / Через сльози свої прошептала». Цей вірш датується 2017-м роком, а завершується наступним чином: «Час настане і знімуть кіно. / І напишуть майстри полотно...». Отже, час для творчих підсумків надходить, адже вимальовані субстанції скорочують пошукові дистанції для приблизної дискусійності типового наративного хаосу витлумачення ціни жертовної шляхетності. Так чи інакше, але свою особливу ціну безстрокового хвилювання сплачує кожен, хто залишився на своєму місці встановлення істинної безцінності свободи, бо навіть у правилах безпеки існує не вказане розуміння рідкісної наявності двох стін спасіння у вибухову мить наближення життя до смерті, які сюрреалістично позначені Є. Клименко у творі «Між площинами війни» абстрактним конгломератом часткових думок різноманітного збирання колажного сенсу витривалості цивільної беззахисності. Така незвідано обмежена яскравість унаочнює типове відчуття, коли маленький страх має великі очі, а безпека заплющує повіки, навіть при наявності світла, тоді без запитань стає цікавим зображений підтекст винахідливого твору «Межі» від А. Статюк – язичницьке сонце можливо засяє від застосування простого олівця на акриловій основі виведення ціннісної нечуваності у гостроті усвідомлення спільної для кожного ціни свободи безкінечно кармічних кіл змінюваних поколінь історичної повторюваності при суворих повчаннях війни.
