Малорос… це хто? В наш час цей термін набув якихось ганебних ознак, ним клеймують усіх тих, хто погано розмовляє українською чи не кляне 30-тирічне минуле, тих хто не розуміє потреби у НАТО чи не вважає євроінтеграцію за панацею від тотальної корупції та відвертої брехні, тих хто не бігає обв'язаний українським прапором по Варшаві хмільний від Празького пива, як і тих хто з піною у рота не кляне Росію в усіх лихах українських. Малоросу не зрозуміло навіщо перейменовувати площу Жовтневу на якусь там площу… ,скажімо, Шептицького, чи Грушевського, чи Шухевича. І може звільнившись від радянських упереджень слід звільнити хоча б жовтень від переслідувань в рамках бою за декомунізацію? По-перше не зрозуміло чим не догодив усім «свідомим» жовтень та чим він гірший за квітень, по-друге не зрозуміло чим завинили сучасникам такі постаті української політики і борці як Симон Петлюра чи Нестор Махно?
В різні часи термін «малорос», відразу прошу не плутати з терміном «Новоросія», мав своє політичне забарвлення. Українські філософи із самого початку вважали термін «Малоросія» похідним від Мала Русь, тобто землі розташовані навкруги Києва, не вбачаючи аж ніякої меншовартості в порівнянні з терміном «великороси». Часто термін «Малоросія» асоціювався з територією Гетьманщини. Аналізуючи літературу можна побачити, що цей термін набув особливого використання в період 1880-1890 і після цього різко йде на спад. В радянські часи термін майже був забутий і згадується вже у вільній Україні. От і Володимир В'ятрович — Голова Українського інституту національної пам'яті не лестить сучасним українцям та бичує словом малороса та серед іншого зауважує : «Малорос – це українець, який не хоче рости, якому не треба багато». Звісно ж він не пояснює як рости й куди треба рости, та й навіщо йому багато. Дехто вважає, що термін «малорос» стали вживати до українців, підданих царської Росії після Переяславської Ради 1654 року, але, принаймні я, не бачу тому підтвердження. Особисто мені весь час здавалось, що малорос і Малоросія поняття привнесені в літературу Миколою Гоголем аби якось відокремлювати українців від росіян у своїх творах. Сам Гоголь був, схоже, доволі аполітичним й не мав своєрідне ставлення до українців і росіян: «Знаю тільки те, що ніяк би не дав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином.»
В розрізі новітньої історії вважаю термін «малорос» застарілим та таким, який втратив свою актуальність зі здобуттям незалежності усіх українських земель в 1991 році. Чомусь підступні дії наших північно-східних сусідів сприяли розбрату в частині українського суспільства. Не приємно визнавати що українське різноманіття, яке складалося історично, сьогодні, як і за часів Російського царства та Речі посполитої, хтось хоче привести до якогось знаменника. Якось нам, українцям, слід якесь своє коріння знайти та дивлячись на риторику сучасних «проєвропейських спікерів» коріння це десь… у Галичині!? Невже львів'яни усю Україну правильній мові вчитимуть? А може то нам усім слід вчитись правильній мові, та й дивись, того вуйка Дзідзьо навчимо? Хоча про Дзідзьо я жартома згадав, нехай говорить зі своїм пасанським діалектом це надає йому якогось шарму. Якщо ж вже взятись за носія сучасної «українськості» — Галичину, то слід розуміти, що тамтешня культура, побут та навіть мова зазнали втручання Польщі і так само, як, скажімо Запоріжці мають усвідомлювати себе частиною, а ніяк не цілим багатогранної української нацією. І як на мене, не слід шукати провідників нації, яких хтось ідеалізує хоч ікону малюй! Згодом, звільнившись від кайданів ментальності не варто шукати чергового месію покладаючи на нього усі свої сподівання, а то знов перед всім світом буде як з Надєю Савченко… Колись на Запоріжжі, хоча я й не дуже успіваю той лад, що там був побудований, й галичани, й подоляни, й слобожани були одним народом, який ділили між собою свавільні поляки й горді росіяни. Мабуть, класти клеймо комусь на чоло аби піднестися у власних очах типу «малорос», «западенець», «бандерівець» чи «хохол» було виховане в українцях тими сусідами що весь час мріяли захопити нашу землю, а націю підкорити або ж винищити. Тож про яку духовну (а правильніше сказати, душевну) спадщину зараз волають деякі політики? Впевнений, що душа народна не тільки в «Тінях забутих предків», «Кам'яній душі», «Кайдашевій сім'ї» «Вечорах на хуторі близь Диканьки», ці твори це спроба авторів показати нащадкам якими українцями бути…так-так не треба. Сьогодні польські ксьондзи, що силоміць навертали галичан, волинян та подолян до унії, як і феодали-піддані польської корони, як скажімо, кастелян Потоцький прощені західними українцями. Прощення це добре, варто згадати слова князя Володимира, які він переказував від апостолів «якщо матимете любов між собою Бог буде у вас» тому не ображатимемо один українець одного лайливими словами щодо територіальної належності в Україні, а будемо дійсно, а не на показ єдиними.
