- Та як ти плануєш такі роботи у велике свято?
- Яке свято?
- Та ж Василя, то велике церковне свято!
- І що?
- Так неможна нічого робити в такі свята!
- А що за свято Василя, що саме і чому святкується, як само треба це свято святкувати, а що ж треба робити в це свято?
- Неможна роботу робити, треба усіх Василів вітати, що тобі не зрозуміло, то є велике релігійне свято...
От на подібного роду неприємний діалог я натрапляв коло десяти разів змінивши своє місце на мапі України. Якщо діалог продовжувався далі наступним і доволі зухвалим твердженням було щось подібне до: «зрозуміло, ви/ти ж зі східної України, а там люди менш...» менш духовні має на увазі мій черговий співрозмовник. З роками я помітив, що з якогось переляку, мешканці західних українських регіонів вважають себе, так, більш духовними!? Чи то діяльність Йосипа Сліпого і Андрія Шептицького, чи то глибокі переконання Романа Шухевича і Степана Бандери, а може, то посіяний ще польським панством кукіль рясно зійшов у самосвідомості краян сказати наразі важко. Але це схоже на факт — українці на заході вважають себе більш духовними ніж співвітчизників зі сходу. Звісно ж цей тренд підтримувався у медійному просторі з часів помаранчевої революції і будь-хто розумний зауважить, що це не на збудування нації, але ж навіщо нам розумні? Нам би патріотичних пройшовши пласт з греко-католицьким ухилом, щоб ідейно підкована молодь була! Десь я вже чув про ідейно підкованих, не пам'ятаєте? І правильно, демократія демократією, а своїх і чужих, правильних і неправильних, ідейних і безідейних ми весь час тягнемо із собою. І поки з одних малюємо ледь не ікони, інших звинувачуємо навіть у занепаді Київської Русі. В Україні весь час хочуть виділити якусь взірцево показову громаду за територіальною ознакою, чи це добре? Чи може це якось згуртовує єдину Україну?
То що ж таке духовність? Я впевнений, що не дивлючись на зовнішню обізнаність моїх сучасників, адже майже половина населення в Україні має вищу освіту, сформулювати термін без «ну, це коли» зможуть одиниці. Варто зазначити, що духовність дуже часто плутають із релігійністю. Так Ейлін Баркер, професор соціології вважає, що духовність відрізняється від релігійності тим, що джерелом останньої є зовнішній світ у вигляді приписів і традицій, тоді як джерелом духовності є внутрішньо-психічний досвід людини. Вже на цьому етапі стає зрозумілим, що мої співрозмовники дійсно таки під духовністю розуміють релігійність с певною мірою показової побожності. Підкреслити свою релігійність не складно, варто розібратись з самою вживаною обрядовою частиною соціально-культурного життя даної спільноти чи товариства, взяти на озброєння свята, значення яких не так вже й важливо для звичайного адепта, відповідно вбиратись під час культових дій і... так-так важливо знати спеціальні слова-вітання і пару головних молитов — ти як усі, ти відбувся! Ну навіщо тобі відрізнятись? Та будь як усі і хто там знає що в твоїй голові, але на людях ти свій, ти вірний традиціям і церкві! На людях ти з кошиком, з рушниками, у вишиванці і тверезий!
А що до духовності? Духовність — внутрішня сфера єства людини яка має без перебільшення божественну природу. Саме вона визначає фундаментальні рамки моралі, допустимі психоемоційні реакції, смаки та інтереси окремо взятої особистості. Таким чином виходить, що духовність не має національно-етнічної прив'язки, адже «І ввесь людський рід Він з одного створив...» (Дії Апостолів переклад Огієнка), в такому разі її не можна виховати ані в театрі Крапівницького, ані під час читання Ліни Костенко, ані навіть відвідав на Пасху храм св.Юра у Львові. Духовність — це особиста справа, вправа і саме життя. Духовність — це зв'язок із Богом, а він або є, або його нема і це вже друга історія. Духовність — це й гармонізація земного і небесного в людині, яка санкціонована тільки Богом. Цілком зрозуміло, що духовність — це внутрішній процес перетворення, який можуть не помітити, не оцінити. Духовність не створює явних і видимих дивідендів, хоча насправді духовні люди вже вище цих дрібниць типу слави людської і визнання. Нарешті, не варто помилятись — духовність — це не самовдосконалення, це цілком Божий процес в окремо взятій людині, який протікає через каяття і прийняття Божої правди і праведності. На останок скажу, що я нічого не маю проти пласту, театру, хореографії, національних костюмів і нашої смачної кухні! У нас класні письменники, поети і драматурги. Але мистецтво, як вираз людської душі — є саме виразом душі і цього теж не можна плутати з духовністю.
