Я не була на війні. Хоча моя вдача така цікава, що час від часу, завдяки її вибрикам, я потрапляла в такі ситуації, до яких шляхетна пані взагалі не може мати відношення. Якось, в сонячний день, прямо над моєю головою, лихий бандит гатив з автомату і гільзи сипалися мені під ноги. Добре, що за той час, поки він піднімав руку зі зброєю, він встиг попередити, що буде небезпечно. Коротке «уходітє!» розірвало повільне суботнє повітря. Пара літніх людей стовбичіла трохи далі, схопившись один за одного. Я навприсядки втиснулася в асфальт так, що стирчало лише волосся дибки, але не впала на живіт долу, як в американському екшн.Тому що на мені були нові дорогі штанці, а я ж дівчинка! Я досі пам'ятаю кожну мить з того нескінченного мільйону митей, поки лунали постріли.
Поряд зі стриляниною я опинялася ще кілька разів, штурм висоти на світанку під автоматні черги від шефської вч у грі «Зарніца,» не рахується, хоча було дуже вражаюче.
Та хіба можна це порівняти з тим, що відчуває людина, яка знаходиться на фронті, де постріл, і не один, з будь-якої зброї, може статися будь-якої миті. Я не можу того осягнути. Відлуння тих почуттів я бачу в очах поранених в шпиталі. В очах АТОшників, чоловіків і жінок, яких я навчаю, можна спостерігати той особливий холодний спокій, за яким я розумію, що війна не відпускає. І я тішуся, коли вони поринають у навчання і погляд теплішає.
Якщо спитати, що думають ті, хто формально повернувся з війни, але не закінчив її, про тих, хто живе на окупованій території? Про тих, хто схвалює вбивства, ненавидить все українське, окрім харчів, і бажає нам сконати? Хіба це можна забути, чи пробачити? Я тільки допомагала Армії, не воювала, втім, і я не відчуваю в собі ані потреби, ані осяяння, щоб розкрити обійми. Для мене усі,хто там — вороги — вбивці, їх посібники та прибічники.Чому? Те, що вони влаштували моїй країні, неможливо ані забути, ані пробачити. Як влучно написав С. Жадан словами свого героя-священника:
Спитай мене про прощення, я маю що відповісти:
прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти.
Я принесу своїм ворогам на могили квіти.
Кара господня настигне всіх.
Вам, атеїстам, не зрозуміти.(С)
Люди, які пропустили війну крізь себе, змінилися. Але є і такі, які мали нахабство відгородитися від усіх жахіть зі словами: то не моя війна. Поки нас, та їх поряд з нами, надійно захищали, їхня впевненість зміцнилася і їх очолив мерзотник серед мерзотників. Він, в своїй голові, закінчив війну не розпочавши її. Не розуміючи сутності того, що відбувається, людина, м'яко кажучи, слабких розумових здібностей, намагається за допомогою безглуздих дій досягнути задовільного результату. От, якби його не возили по потьомкінським позиціям та не пригощали смаколиками в компанії відмитих до блиску вояків, а, принаймні, хоч раз влаштували справжнє чергування на нулі, може, щось би змінилося. Воно, курва, не дотямкує, що нам потрібна перемога, яка гарантує незалежність України.
Спритники, які пристосувалися дерибанити все, ні, не те, що погано лежить, а — все, що бачать, аж гай гуде, — оточили не мого презе(ТМ). Щоб утриматися на посадах, час від часу на загал з'являються різні сентенції, які дуже важко сприйняти, як частини генерального плану.
Ось, декілька днів тому, аж цілий міністр закордонних справ, який більш-менш нормально виглядав за попередньої влади, висловився: «Якщо Москва політично вирішить дотримуватися власних обіцянок — а вони багато разів говорили, що Донбас має залишитися частиною України — і вирішить вивести свої війська, конфлікт може бути вирішений легко та достатньо швидко…»
" Якщо Росія погодиться зробити це завтра, конфлікт буде завершений за тиждень", — заявив міністр. Мамамаядарагая! Це для кого була така заява?
Ну, добре, добре, путлер вивів регулярні війска. А далі? міністр хоч уявляє, що потрібна буде зачистка та як вона проходить? Чи, як завжди, принесуть хліб-сіль, тому що він міністр? Хтось подумав про умовні загони путлерюгенд, сформованих з підлітків, наскрізь просякнутих ненавістю до всього українського, окрім харчів, звісно? Це ж яку армію психологів потрібно задіяти, аби вони змінили їх світогляд. А як навернути нас до тих, які сім років насилали прокльони на наші голови?
І ось я сушу собі мізки, як знайти в своєму серці хоч крихту приязні до "блудних синів" моєї країни, як раптом, звертаю увагу на перше слово. "Якщо" — ось наріжний камінь висловлювання. Виходить, воно ні про що. А! Є одна деталь: закінчити за тиждень, це в два рази швидше, ніж Порошенко.
Еволюція неспинна. Докази тому скрізь. Лише прикро, що ця банда долбо(зе)бів гальмує рух українців до цивілізації. Бо час летить, аж, курва, шапку зносить.
