Як кажуть у нас в Одесі, я теж маю що сказати за свято ВМС. Як усі одеські волонтери, тим чи іншим чином, я теж приймала участь в допомозі нашим морякам. Але сьогодні не про це.
На офіційну частину свята прибув вава. Та не будемо про пусте. Погода зібралася з силами та похмурніла, щоб не давати ваві ані крихти надії на демонстрацію червоних труселів вдруге. Дощ зривався в різних частинах міста весь день, натякаючи, що декому нема чого робити у вільному місті.
Тим часом в Одесу зайшли такі стрімкі, елегантні, міцні та надійні кораблі НАТО. У нас тут маньоври, в місті багато іноземних моряків, частина місцевих працює на забезпеченні Sea Breeze, за непогані гроші, доречі. За програмою святкування Дня ВМС ЗСУ, ввечері в Літньому театрі на Дерибасівській, мав відбутися сумісний концерт оркестра 6-го флоту США та наших музикантів. Як раптом, як сказала юна перекладачка англійською, наше свято упало на свято Дня незалежності США, мабуть, тому програму змінили. Хоча, частина глядачів, серед яких, каюся, була і я, прийшли на американський джаз 6-го флоту.
На сьому годину вечора дощ зібрався з силами та заходився поливати, як восені, щоб не залишити зелених сподівань. Але люди все одно йшли на концерт, робітники театру приносили додаткові стільці, щоб усім було зручно. Наш оркестр показав добру програму, навіть, були танцювальні номери, яким дощ не завадив. Глядачі, військові моряки та їх родини, схвально сприйняли концерт, в якому і американський гість виконав один номер. Здається, усе добре, якби не декілька деталей.
Під кінець концерту затягнули та закликали розчулену публіку підтримати пісню Утьосова 1953 року «У Чорнава моря» російською мовою. От скажіть мені, якого? Багато людей в залі і слова не знали, і не захопилися. То про що я? Про совок, курва, який не відпускає того підстаркуватого керівника оркестру, який сидить в мирній Одесі у Центрі військово-музичного мистецтва Військово-Морських Сил ЗСУ, отримує зарплатню військового і ностальгує за савецкай естрадай. Он, другого потягнуло на пасматреть на дєвачєк на каблучках. Це як же в їхніх ватних мізках соціалістичний реалізм укоренився! Як не ховай совок під Тризуб, він все одно вилізе назовні, іноді з неочикуваного боку. За весь час концерту заклик «Слава Україні!» пролунав лише раз, коли у фіналі знов вітали зі святом.
І мені не вистачило Гімну України. Дійсно. Якщо на початку війни Гімн співали скрізь, не було жодного заходу, щоб люди не виконували Гімн, то сьогодні мене це вразило і лишило неприємний осад. Я впевнена, що таке піднесення, яке відчували ті, хто прийшов на святковий концерт, мало б з'єднати всіх в нашому прагненні перемоги над ворогом.
Як я розумію, мистецтво в Армії має виконувати виховальну функцію, а інакше навіщо на нього витрачати наші народні гроші?
