Ні, я так не хочу! Моєї філологічної освіти достатьньо, щоб відчути, насувається саме те, про що так невгамонно я ( і не тільки я) казала минулого року. Але я не хочу!
Я одного разу таке вже пережила. Це коли на початку місяця твоя зарплатня викладача дорівнює одинадцяти доларам, а коли час її отримати — всього сім. Це коли кіло м'яса на Привозі коштує, як чобітки для малого. Але, щоб купити ці чобітки, потрібно поїхати до Молдови і ще притаранити звідти пелюшки та сорочечки для племінника. Мої батьки мали в Ощадкасі на рахунках десь по сім тисяч карбованців, як два жигуля. Перед новим роком мама зняла ці тисячі і купила мені і сестрі по язику, яловичому, до столу.
На президентськіх виборах я голосувала за Чорновола, РУХ, за прогрес. Дивувала позицією знайомих. Всіх своїх студентів, учнів, родичів та друзів навертала на розуміння європейського вибору. Помилилися в одному. Я вважала, що первинне накопичення капіталу приведе до того, що «капіталістам», хай їм грець, стане вигідно притримуватися закону та пильнувати його, задля збереження статус кво. Ідеальна картинка ідеального суспільства, поряд з яким не порсається в своєму лайні ненажерливий звір, не налаштований відпускати з своїх лап ані крихти. Своїми легкими нафтогазовими грошима звіру вдавалося перекупити місцевих «капіталістів», примусити звернути з вірного шляху.
А ми вже стільки встигли. Побачили, як живе розвинутий світ і ще сильніше забажали приєднатися до нього. Тому ми виходили на Майдани, тому всі мої друзі взялися допомагати Армії, коли настав час.
Після крайніх виборів в Раду я ось що подумала:
«- В бидла є така риса: спаплюжити гарне, нове, чисте — те, що воно не розуміє.
Коли на Майдані відбулася Революція Гідності, бидло не збагнуло, які людські якості — для нього невідомі, незрозумілі, ніколи раніше невідчутні — рушили народ.
І вони нам помстилися. За те, що їм ніколи, ніколи, не мати того почуття, що піднімає людський дух на таку вишину, що, навіть, смерть не лякає. За те, що військові захищають Україну та її Незалежність ціною свого життя. За те, що волонтери не шкодують здоров'я, часу, коштів (sic!), щоб підтримати захисників.
Заздрість ницості, ось що таке ця брудно-зелена навала.
І можна було б піднятися вище цієї заздрості, не вперше, нам не звикати. Але відсутність далекоглядності, яка сприяє спритним покидькам повернути це на свою користь, несе з собою таку небезпеку, що не тільки нам, а і всьому, що відрізняє гуманізм від рабства, загрожує.
Сьогодні, вперше з того часу, як я відчула загрозу бомбардування, я знов відчуваю в середині тремтячу грудку неспокою, якому я не можу поки зарадити.
13.09.2019»
Рік тому ще можна було стати руки в боки зі словами: А я ж вам казала! Пізно. Цікавитесь, чому цей камінгаут? Тому, що в мене син і чоловік. А ваше волосся стало дибки, коли ви дізналися про те, що батько віддав синові кисень? І, хоча я знаю, і не втомлююсь це нагадувати зневірівшимся, що розвиток цивілізації зупинити не можливо, все одно, хочеться і самій це побачити.
На світлині бджілка, яка змерзла і лишилася на квітці в моєму палісаднику. Я все частіше нагадую собі цю бджілку.
Крізь вікно, над дахом сусіднього будинку, бачу верхівку павловнії. Це таке дерево, з величезним лапатим листям, яке навесні вкривається казковими квітами ніжно бузкового кольору. В вогкому гіркому повітрі темне осіннє листя тремтить та порхає, як зграя невгамовних птахів на гіллі. Раптом якийсь лист відривається від гілки та кидається додолу, ніби вгледів там щось цікаве. Мені спочатку здалося, що то дійсно птах, і я здивувалася, що він такий величезний.
Вітер безжалісно дере листя з дерева. Майже все відлетіло за годину. Лишилася трійка самих стійких. Її гойдає голе гілля, закреслюючи шматочок сірого неба у вікні.
