Поки ми в Одесі стояли в «одиночному» пікеті, попри штормове попередження і дійсно потужний вітер, за нашими спинами якийсь чолов'яга, який вважає себе митцем, примудрився трохи забруднити славнозвісний народний пам'ятник Пушкіну фарбою. Тю, що це воно таке було? Згадався мультик, де стара прислуга малювала на підлозі замку калюжу крові, щоб налякати нових господарів. А згодом перейшла на зелену фарбу, тому що червона закінчилася.
Вийшло все чомусь недолуго, геть без пафосу. З огляду на творчість повстанця, згадався другий, хто у якомусь протесті свою мошонку прибив до бруківки. Тоді моцно пролунало. Аж тут зійшлися в мережі носії думок «про» та «контра». Я розумію тих, хто намагається захистити саме цей пам'ятник, який був встановлений на кошти пересічних більше ніж сто років тому (1887-1889). Виникає таке питання: тобто, коли пересічні більшістю вибирають на нашу голову того, чиє зображення сьогодні вишивають бісером, виготовляють бюсти, матрьошки (очі б мої не бачили), так палко люблять аж до нестями, його не можна рухати? А другий жив, як умів, у свій час і, навіть, вважався загрозою царській владі. Чомусь люди, так, нарід, вирішили скинутися йому на пам'ятник, бо він їм подобався. Цього можна і треба прибрати, бо вже нема жодного, хто на нього донатив? Крім того, чомусь скидається на екстремізм від Фаріон. Саме час нагадати про труси та хрестик. А ще цікаво, як сформувалися групи «за» та «проти» відновлення собору, просякнутого колоніальною ідеологією, наповненого фсбешною агентурою але пробитого руськомирською ракетою, чи ета друґоє?
Мені особисто оці два «такі паровані, обоє чорнявенькі» не потрібні.
