В новинах нам знов показали шматок свіжого
зе виступу. Що сказати? На пиці не лишилося ані краплі апломбу, навіть жлобської зухвалості нема. Ротом цієї опухлої пики неритмічно, якось непереконливо, без ентузіазму, розповідається про щось, що ніколи, ніколи його не цікавило. Не пам'ятає текст, підшукує слова, думку не закінчує. По очах видно, що хоче пити.
Невже воно, це презеденство, дійсно, цього коштує? Вже були і нерухомість за кордоном, і впливові друзяки, і впевненість в завтрашньому дні, нарешті. А розум? Лише розумна людина здатна критично оцінювати себе. А тут не сталося.
Втім, не так все просто. Гадаю, йому обіцяли, що все буде швидко, як він звик на сцені, і наказали не стримуватися. Вони знають, як примусити. Знов, як в тринадцятому, вирішили, що їхні гроші все вирішують та почали монтувати йолку.
Нещасний, дурний та жадібний вава продав свою душу та спокій родини за мільйони, яких ще й не побачить, або не зможе скористатися. І дочекався справедливого прокляття. Його не шкода, свій ад він вибрав сам, чи за порадою родини, це вже неважливо. Вони там усі не айс. Треба було правильні книжки в дитинстві читати.
Ця історія така гидка, що спостерігати за нею не вистачає ніяких нервів.
Проте, є ще одна річ, яку варто згадати, тому що вона тішить мене на фоні цього сюру, якого не мало бути, тому що так не буває. Рідненька, тобто савецкава разліву, махрова бюрократія з її нерухомою, байдужою до всього машиною. Вона непохитно, як завжди, гальмує усе. Добре чи погане, бюрократ не розрізняє.
Ви тільки уявіть, що б з нами вже було, якби всі забаганки та хотелки вави миттєво виконувалися?
Прев'ю
