То що, знову можна руки в боки та зверхньо мовити: «А ми ж вам, білоруси, казали»? Вони пишалися своїм рабством. І зараз бояться, що хтось подумає, що в них Майдан, не приведи Господи! Вчора, серед виступаючих на підтримку Беларусі, до Дюка піднялася дівчина і сказала, що вона ще в понеділок та вівторок була в Мінську. Я не запам'ятала її ім'я. Тендітна, типаж Знайка в окулярах. На те, що вона з Беларусі вказувала типова вимова: вони не так «акають», як мокши. Розповіла, що вона була серед тих, хто «стояв» на вулиці за свій вибір. Чому стояли? Хочуть нормального життя, спокійно навчатися. Якщо її побачать та почують, хай знають, що в Білорусі не згодні з результатами виборів. Все. Розмовляла повільно, голос не тремтів. Жодного заклику чи лозунгу. Наші були гарячі та рішучи. Пропонували їхати на допомогу сябрам. Над Приморськім бульваром лунало «Живе Білорусь! Живе вєчно!»
Чи маю я право повчати? З якої-такої? Я добре розумію, чому пручаються залишки совка. Співчуваю постраждалим. Зробити вигляд, що мене це не обходить, не можу. Я не знаю, що такого додають в кров цим покидькам омонам-беркутам, що вони гуртом бьють лежачих, та пекло вже чекає на них. Якщо я матиму можливість якось допомогти Білорусі, я зроблю це, обов'язково. Щиро, по-людські бажаю білорусам, всім іншим людям і собі також, жити в демократичних державах, де не принижується їхня гідність і не порушуються права людини. Слава Україні! Жьіве Беларусь!
