Нумо, давайте подивимося правді в очі, чому хуйло намастирився захопити нас саме зараз? Облишимо конспірологічні теорії та інші навіювання. Скористаємося звичайною логікою свідомого громадянина. Коли ворог здійснив болючий напад на Україну та захапав Крим та частину Донбасу? В ту мить, коли країна була слабка, зайнята внутрішніми негараздами і незгуртована. 
Те, що захисники Незалежності є непоступними, відважними та справжніми патріотами, виявилося неочікуваним фактом, об який російські покидьки зламали зуби. Звичайні люди, надихнувшись ідеями Гідності, на наших очах ставали героями, часто ціною свого життя. Страшний та славний період АТО. І неосяжна волонтерська допомога, яка стала для нас другим фронтом. В тому, що орда не пішла далі, є наша і моя маленька волонтерська крапля.

Ми пишалися тим, що ми потужні, рішучі та згуртовані. А поряд в своїх справах копирсався пересічний нарід, який сповнен думки, що йому всі винні. Збурення рідного болота нашими Майданами, вимогами підтримати Армію, закликами включити мізки дратувало байдужих споживачів. Вони гадки не мали, звідки береться їхній спокій в болоті, але, як бджолі проти меду, підняли дупи та пішли проголосували за те, щоб їх залишили в тому спокої. Дякую, дуже дякую!

Як викладач, я звикла до того, що люди помиляються. Але  те, що вони настільки недалекоглядні та не мають інстинкту самозбереження, ще раз підкорегувало моє ставлення до їх розумових здібностей. Зе-обіцянки зе-спокою приваблювали більше, ніж відверта розмова про те, що на гідний результат потрібно працювати. Пам'ятаю молодицю з візочком, яка базарними інтонаціями, з певним викликом, волала, що її «дасталі вашєй вайной, я хачу нармальна жить!»


Ну що, отримали, що бажали? Відсутність далекоглядності несе з собою таку небезпеку, що не тільки нам, а і всьому, що відрізняє гуманізм від рабства, загрожує. Шобла зе-покидьків послабила нашу країну до такого ступеню, що хуйло відчув влучний момент, знов нагострив пазурі та готується до смертоносного стрибка. Цивілізований світ як побачив, що насувається, схопився за голову. І, хоча, наразі, ми не безпорадні, знаємо що робити та як, така ситуація вкурвлює, хіба ні?


Кому я маю подякувати за ці дні неймовірної напруги та хвилювань? Чи, може у вас, довбо(зе)би™, є якийсь заговір від влучення Градів? Мо, зелені прапорці «проста пірістать стрілять» на вікна почепити, аби бомби оминали? 
Вперше після загрози бомбардування в 14 році, занепокоєння з'явилося знов після виборів 19го. І, хоча, я впевнена, що ми здолаємо навалу, сьогодні я знов відчуваю в середині тремтячу грудку неспокою, якому я не можу поки зарадити.