Одеська музична школа Столярського відома в музичному світи своїми талановитими учнями, які привнесли певний вклад в світову культуру виконавців класичної музики. Одесі є чим пишатися, тому Міжнародний фестиваль «Золоті скрипки Одеси» високо культурна подія, яка свідчить про те, що в місті ще присутній прошарок інтелігенції, якому не лише «поржать».
Відвідати Оперний театр, щоб послухати скрипічних віртуозів, які приїжджають з різних частин світу, насолодитися немеркнучими шедеврами — чарівне свято, яке не варто пропускати. Улюблені парфуми, яскрава помада та спостерігання за ошатно вдягненою публікою. Яка велика діжка меду!
Як пересічний поціновувач прекрасного, я не ставила собі на меті шукати недоліки в культурній події і без опору прийняла те, що частина конферансу була без перекладу на українську, типу «одеський колорит оригінального гумору», хоча, насправді — таке.
Після концерту на сцену вийшли організатори. Цьогорічний фестиваль був присвячений 150-річчю Петра Столярського, втім, виявилося, що не тільки, а ще й 90-річчю учня П.С. Столярського Едуарда Грача. Ці наші адіннаротні, все ж таки, скрутили свою дулю з-за паркану. Всім зрозуміло, що в Столярського був не лише цей учень? Але ж не кожен провів все своє життя на Маскві, щоб бути возвеличеним сьогодні. Фестиваль розпочато в 2014 році. Просто знаковий рік, чи не так?
Журналіст, який вигадав фестиваль, виступав російською, але він вже в літах, і його можна пожаліти, зрозуміти і пробачити. Продюсер фестивалю жваво торохтів зі сцени акающею російською і повідомив, що цього року фестивалю не завадили ані пандемія, ані «інші прикрі незручності» (курва, війна йому незручність!). І на екрані нам з'явився у шовковому квітчастому халаті та з масивним перснем старий московський Грач, який сказав, що він пам'ятає Одесу. От не змогли організатори позбутися тієї дрібної, мерзенної містечковості, яка спаплюжила мені свято. Гадаєте, несвідомо? Люди мистецтва та все таке… Відверте небажання помічати, що в Україні йде війна, яку розв'язав ниций та підступний ворог — РФ, не усуває війну лише тому, що хтось «в доміку». Але такі діячі мистецтва не розуміють зі своєю дулею в кишені, що ось ці їх виїбони можливі лише завдяки тому, що прості українські хлопці та дівчата, перетворившись за власним бажанням на військових, дають їм таку можливість. Це тому, що ці «діячі» вважають, що вони такі з себе прекрасні, що їх і при іншій владі «ацєнят па дастоїнству».
А ще два роки тому вони б не наважилися. Зеленоватна пошесть™.
