Маю старшого брата Віхтора.
Троюрідного.
А «Віхтор», бо так у нас в селі кажуть.
Він служив в совєцькій армії на Далекому Сході. Якраз тоді, коли була «войнушка» з Китаєм за острів Доманський.
Ми про ту «войнушку» нічого не знали, тільки слухи якісь доходили. І ще пам'ятаю підпилого дядька в міському автобусі, який всім голосно пояснював, що з Китаєм воювати не можна, бо «вони як полізуть, то патронів на них не фатить».
От і брат нічого не розказував про те. Не любив про таке розповідати. Мова про інше.
Мова про кацапів.
Служив він чи то замкомвзвода, чи ще якось там.
А за совітів в армії служили представники всіх народів великого сесесера. От і були всі на виду як на долоні у командира. Я далекий від расизму, чи нацизму, чи як там його називайте, але і не можу заперечити, що, хоч усі люди рівні, але свою ментальну національну відмінність мають точно.
Дуже гарно це показано в дотепному анекдоті про Пєтьку і Чапаєва.
Пєтька: «Васілій Івановіч, а правда шо ви єврей?»
Чапаєв (поправляючи на переніссі окуляри): «Відітє лі, Пьотр…» :-)
Так от, братик розказував про службу в СА з солдатами різних національностей, але завжди виділяв дві – українців (як він казав «хахлів» — пережиток совкової класифікації національностей) і росіян (відповідно «кацапів»).
Розмова ця була задовго до нападу фашистсько-російських загарбників на Україну, тому в упередженості Віхтора я звинуватити не можу.
Головною рисою українців він називав упертість, сміливість і рішучість.
Його слова: «От як в підрозділі є „хахли“, то проблем не буде ні з чим. Що не можна зробити, то пошли „хахла“ — все зробить і все знайде і виконає. Навіть якщо зробити не можна, то він на зубах витягне і зробить. І нічого, зараза, не боїться. Тіки запрягає довго, відмовляється і не хоче. Але як вже пішов, то за ним верби золоті цвітуть і все зробить, всіх перепре, а зверху ще й гільце поставить!
- А „кацап“ — то не солдат, то батіг з клоччя. Завжди пробує обдурити, завжди вкрасти і сам же своїх закладе по повній програмі. Бздить і підлість робить. Особливо москвичі. Чи їх там спеціально такими навчають? А головне те, що впіймали на гарячому – так він стоїть і відмовляється – „Це не я!“.Тьху!»
Згадую зараз слова братика і дивлюся на російських агресорів, як вони по своїх стріляють щоб сліди замести, як відмовляються від своїх же військових. Кидають поранених і порушують слово офіцера. Навіть офіцерів здають. Як своїх загиблих загортають в рови безіменні як собак бродячих.
- Єто нє ми. Наших там нєт! Єто отпускнікі! Оні заблуділісь! Оні давно уволілісь! Єто нє маєго сина магіла! Он січяс рядом са мной сідіт. А, он у вас убітий лєжит? Тогда у меня ваабщє сина нє било!
Більшої підлоти у світі немає. Та і не було.
Ніби як у воду дивився братік. Все чисто як він розказував.
Яким чином це падлюче бидло збирається перемагати і захоплювати Україну і весь світ? Всі армії тримаються на честі і духові. А тут ні честі, ні духу. Тіко сморід від портянок і матні.
В совєцькій армії все трималося на українських сержантах – це вам будь-хто із служивих підтвердить. На нашому духу козацькому.
Ми своїх точно не кидаємо і за кожним загиблим героєм вся Україна плаче як за Морозенком. І кожного як не держава нещасна, так народ одягне, озброїть і підтримає.
А хуйловська армія – хоч і велика і пропіарена, а насправді зібрана із таких же брехливих і сцикливих юнітів, про які розказував Віхтор.
Тут головне щоб наше командування не бзділо.
Та і ви не бздіть там сильно на диванах.
Бо хлопці наші, воїни, на рівному місці вперлися рогом, зубами вчепилися і перемелюють цього колоса на глиняних ногах.
І перемелять, а зверху ще й гільце поставлять.
І буде стояти обісране кацапсько — фашистське чмо перед всім світом і скиглити: «Єто не я!»
