Скунс — теж людина.
І теж хоче кохання.
Та такого, щоб аж до неба,
Та такого,щоб аж до знемоги!
І тому він вилизує спинку,
І тому він розпушує хвостик,
І смугасту свою чорнобілість
Демонструє скунсисі звабливо.
Але в час насолоди п'янкої,
В мить, коли шаленіє кохання,
Все прекрасне,що скунс в собі носить
Під хвостом наче квітка розпукне.
А скунсиха витягне свою мережану хусточку в горошок,
Промокне засльозлену свою волоокість,
І скаже: " Ах ти мій, пустунчику!
Як прекрасно ти вмієш створити атмосферу ніжності !"
А в цей час за десять миль від них
По хайвею номер 66 мчить потужний автомобіль —
Червоний Шевроле Корвет на польських бляхах
Геть перевищуючи 85 миль на годину- максимально дозволену швидкість в штаті Невада.
І нічний вітер куйовдить волосся водія
На шляху до отелю "Каліфорнія" ,
Де водія ніхто не чекає,
В те прекрасне місце,
В те прекрасне місце,
Де висохлі патьоки вина
На стінках давно залишених келихів
Малюють прекрасні обличчя .
Де опівночні тіні ведуть свій безкінечний танок,
Від вогника воскової свічки в старезній руці незворушного портьє.
Де Красуня байдужим поглядом ковзне
По натовпу покинутих коханців,
Таких же нещасливих водіїв,
І відвернеться від них.
А вони щоночі влаштовують різанину,
Виписуючи в повітрі сталевими лезами химерні трипільські візерунки.
В надії що залишиться лише один з них,
Найщасливіший, якого не можна убити.
Розбишака і чудовисько,
Вимазаний примарною кров'ю,
Якому нарешті Вона не відмовить.
І сяде з ним, лютим ,розпашілим і страшно пошрамованим,
В його розмальовану чорну фуру на дванадцяти коліщатках.
Де в моторі чотириста скажених кінських сил
Ревуть і знемагають від стримуваної любові.
Але зараз шалений потік повітря принесе скунсову Ніжність
Прямо у відчинену шибку Червоного Шевроле Корвета.
І відчує водій запах справжнього кохання,
І поперхнеться цигаркою "Ротмонс",
Впустить її з губ,
Ухопиться за зсудомлене горло,
Закашляється,
Кинеться витирати сльози на роз'ятрених очах,
Випустить на секунду кермо,
І потрапить нарешті в свій вічний отель .
Там де закінчується Хайвей ту Хел, Дорога в Пекло,
В таке прерасне місце,
В таке прекрасне місце,
Яке ніколи не зможе покинути.
І все ,що він встигне подумати перед тим, буде:
"Так ніхто не кохав,
Раз на тисячу літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий
Розцвітає весна на землі,
І земля убирається зрання..."
