Церква в Пісках пробита бетонобійним снарядом із маківки до підвалу.
Через діру заглядає сонечко і іноді йдуть дощики.
Іконостас прикрашений синьо жовтим прапором зверху і рядочком розшнурованих берців внизу.
На мотузочках сушаться светри, бушлати, розгрузки, броніки і штани.
Недомальовані лики святих здивовано споглядають на це неподобство зі стін. А Святий Миколай схвально посміхається собі в бороду : " Так, синочки, правильно. Нема чого в мокрому бігати. Ще халєри якої дістанете."
Шахта Бутовка перетворена на решето. Проломи в бетонних панелях і металоконструкціях сплітаються в дивовижне мереживо. Із велетенського барабана шахтного підйомника звисають перебиті сталеві троси як ліани в джунглях.
Веселі сонячні промені пробиваються через дірки від куль і снарядів і малюють трипільські візерунки на підлозі , купах сміття, шматках бетону, зелених ящиках і цинках від набоїв.
Витончена естетика Апокаліпсису у всій красі.
Під ногами бійців, в сонячних плямах, гордо походжає півень — розбишака.
Час від часу півень зупиняється, розгрібає ногами відстріляні гільзи і щось там дзьобає, відганяючи своїм грізним клекотом конкурента — сірого кота , теж бандитського вигляду.
Кудлатий песик на взводному опорному пункті в Мар'їнці , на привітання "Слава Україні !" , стає на задні лапи і вітально гавкає.
Звиклі до обстрілів жіночки і бабусі пораються на своїх городах прямо коло бетонного перекриття "Республіки Міст", прошитого снарядами в кількох місцях.
Бабусі не звертають увагу на купу снарядних ящиків, з яких стирчить "візитна картка Республіки" — опудало в шерстяному шарфику, кевларовій касці, балістичних окулярах із гранатометом. Опудало показує "фак" в сторону окупантів і гордо демонструє табличку "путін- #уйло".
На опорному пункті в Красногорівці могутній боєць "Вірастюк" транслює по рації живе виконання його бойовими побратимами "Лента за лентою" під музику "Багіров Бенд" і розлючені матюки сепаратистів в ефірі у відповідь .
Передова точка, самий "нуль". В амбразурі у прицілі ДШК — злітна смуга розбитого Донецького аеропорту. На концерт збираються вільні від чергування бійці. У кількох із собою кошенята. Собаки не тримаються — тікають , бо бояться вибухів. А коти нічого, прижилися. Слухають казки разом із своїми господарями і разом сміються з анекдотів своїми смугастими писками.
Такі ж веселі як і їхні господарі .
І імена мають відповідні .
Прикольно списані і пристосовані до реального життя із мови офіційних військових документів і інтернетівських "диванних стратегів" — Недолік, Долік, Зрада і Перемога.
А їхню кицьку- маму називають шанобливо Принцеса Догана.
Всяке є на "передку", але вражає саме ця веселість і розбишацький бешкет.
Коли " І в воді не тоне і у вогні не горить!".
Коли " Чи пан чи пропав, а двічі не вмирати !"
Коли " Як страшно, то тра навприсядки!"
Ми всі давно дуже розслабились. Звикли до миру і спокою, до тепличних умов життя. До того, що сенс існування — це убога зарплата, квартира- хрущоба, шматок дешевої ковбаси і шість соток городу з халабудою посередині.
До того, що за нас думає і долю нашу вирішує начальство і всякі пани-гаспада-таваріщі.
До того, що успіх в житті — це іржаві "жигулі" і посада, на якій можна щось вкрасти.
До того, що українці — це безсловесна робоча худоба в ярмі, або гарматне м'ясо в чужих імперських війнах за чужу землю і чужі інтереси.
До того, що "ліш би нє било вайни", хоча іноді для порятунку нічого, крім визвольної війни не залишається. І тут не плакати треба а радіти, що можна скинути окупаційий зашморг із своєї шиї.
Покірне телятко не дві матки ссе, а ріжуть його першим. Голодомор мав уже навчити. Скільки батьків прокляли тоді себе за те, що в хатах відсижувалися а не за рушницю і шаблю хапалися, щоб московських окупантів вирізати.
Краще в бою головою накласти, потягши за собою з десяток ворогів, ніж потім все своє погане життя "кайдани терти" і бачити своїх дітей рабами.
То чого бздіти і боятися? Чоловіки і народжені для того щоб свій рід боронити , а не в окупанта кріпачити все довге і гидке життя і в спітнілій постелі під крапельницями померти від убогої старості.
А людство воює безперервно. І війни прокочувались українською землею весь час , туди-сюди кілька разів за одне покоління.
Україна вистояла і український народ вижив і зберігся не тому що ховався за угоди, договори, меморандуми і чужі спини, а тому що піднімався на оборону рідного краю і роду свого із зброєю в руках.
Українці вціліли тому що ми — нація воїнів.
Нація хоробрих і безстрашних лицарів, дружинників, козаків, гайдамаків, стрільців, упівців , десантників, добровольців і кіборгів.
Тих, хто і під шаблями і кулями весело жартує і регоче в обличчя небезпеки, тих хто смерті не боїться, а боїться лише злякатися і зрадити.
Справжній воїн не скиглить і не плаче над своєю гіркою доленькою, а сміється над ворогами і живе і воює весело.
Не бійтеся і ви.
Не скигліть і не розводьте соплі і плачі, не розганяйте зраду і зневіру.
Вірте нашим воїнам — захисникам і веселіться разом з ними, бо нарешті настав Час Звільнення .
Нехай вороги зляться, плачуть , проклинають нас і бояться .
Бо настав для ворога Кінець Світу, який несуть йому наші веселі воїни- зірвиголови. Небояки і невмираки.
Справжні вершники Апокаліпсису .
Спеціально створені грізним і веселим українським Богом для знищення московської орди.
На сіреньких і смугастих скакунах, які виглядають зараз у них із розхристаних бушлатів.
І мають імена Долік, Недолік, Зрада і Перемога.
І мама їхня Принцеса Догана.
