От ніби розумний чоловік,живеш в 21 столітті,інтернет,купу книг прочитав,по світах поїздив,але все життя себе стримуєш,весь час, несамохіть,в ідеологічну колію звертаєш,яку накочували в головах з дитинства школа,агітпроп і телевізор.Насправді є якісь табу- не можна про кацапів казати що вони кацапи,не можна москалями називати,не можна взагалі окремо життя планувати бо тіпа народи-братья.Типу історія спільна,вєлікая пабєда,друзі-родичі,загальнолюдські цінності...
І розумієш що це фігня повна і брехня і шаблони і штампи чужої ментальності,а переступити щось не дає.Якась маленька цяпочка,якась пушинка,але все життя від цієї цяпочки йде не в ту сторону.І попереду якась чорна діра і місце біля параші в завошивленому бараці кацапського раю.
Розумієш, і все ніяк не зважишся розірвати цей безкінечний цикл змія Урубороса,що знов і знов кусає себе за хвоста і водить цілі покоління твого народу шляхом із своєї імперської пащі в свою імперську московську сраку. І розумієш що твої діти ,твоє продовження в цьому світі,твої попередні і прийдешні покоління прирікаються черговим хуйлом до пожиранія цим змієм.І ти ніби вже давно як Кирило Кожум'яка смолою засмолився і коноплями обмотався і булаву від діда-прадіда маєш,а все стоїш і не можеш пробудитися від московських «баюшкі-баю»про «старший братський народ» і «общую судьбу» з кацапами.
А вони,суки,нагліють і нагліють потвори.
Ну а ми побурчим,попсіхуємо і знову заспокоїмся.
Так,трошки там свободівці пошумлять,та й далі тихо.
А блювотиння кацапсько-імперське лізе і лізе як гавно з дріжжями з літнього клозету.
І в кожному телевізорі як не бандарєнка із своїм чорним «робочим» ротом українців обидлячує,так якийсь черговий казьол-царьов-калєснічєнка-шуфрик на трибуні смердить про «прітєснєніє рюськага міра і єзіка».
А ти дивишся на всю цю юхню і відчуваєш себе безсилим,слабким кріпаком і знаходиш прихисток в темних закутках підсвідомості-мол ще трошки потерпи,ще трошки,ось-ось все зміниться....
Це як з парашутом стрибнути- знаєш що треба а страшно той крок зробити.Топчешся перед люком і шукаєш сили і моменту зважитися.
І нарешті-стрибок! І всі страхи позаду.І повернутися вже не вийде ,а попереду-політ в невідомість,але це краще що з тобою було.Попереду- вітер в лице,синє небо навколо тебе і альпійські луги з едельвейсами внизу,на які ти неодмінно приземлишся,впадеш в траву і вдихнеш чисте п'янке повітря волі.
Летиш і смієшся і плачеш,але це твій сміх і твої сльози,а не маска раба, підлабузника і нікчеми,який терпить знущання заради шматка гіркого хліба.
І ти розумієш ,що не має значення чи долетиш чи розіб'єшся,а має значення лише те,що твої діти ніколи не будуть рабами їхніх дітей.
І має значення що ти вже не боїшся і не брешеш сам собі і називаєш ворога ворогом,виродка-виродком,а батьківщину Україною.
І от воно.
Нарешті !
Раптово,неочікувано,як і всяке чудо.
В огні ,окрадена, збудилася!
Заревів та застогнав Дніпро широкий,завив сердитий вітер.
В вогні і диму,під кийками і пострілами,на крижаних барикадах із дерев*яними щитами своїх дітей-оборонців.
Тяжко,з розкачкою і ваганнями,країна відважилася,напружилася і вистрибнула.
Вистрибнула,обдираючись до живого м'яса об гострі краї пробоїни в борту палаючого літака.
Вистрибнула в останній момент перед загибеллю із вікового рабства і брехні.
І щосекунди розходиться шлях і збільшується відстань із тим іржавим літаком,розписаним під хохлому кумачами,зірочками і двоголовими орлами-мутантами,який уже зірвався в круте піке.
Лічені миті лишилися до того,коли цей божевільний апарат закінчить свій закручений штопор на гострих скелях історії.І тільки смердючий чорний слід в небі і розкидані шматки обшивки перемішані із імперським чорносотенним лайном будуть нагадувати про кривавого крилатого люципера,що до станньої секунди уявляв себе Богом.
І смішні стали всі потуги північних дикунів нав'язувати нам своє бачення світу,історії і претензії на «братство» і «старшинство».Спершу нехай воші із голови повибирють,навчаться працювати, не красти і не гадити у порядних людей під порогом.
І не соромимся ми вже нашої мови ,наших чубів козацьких і наших вишиванок,які у нас у кожного вишиті під шкірою.
А діти наші будуть знати свою історію,яка пишеться зараз і своїх героїв,і свої перемоги і свої пісні,що співаються мовою волі і честі.
І летимо ми високо в синьому-синьому небі над золотими полями пшениці і соняшника.
І не впадемо і не розіб*ємося ніколи,бо за спиною не парашут а крила Небесної Сотні,вишиті хрестиком червоними і чорними нитками,
