Porsche Cayenne із вишивкою хрестиком по всій морді

Українська культура наразі тільки створюється.

Як це не дивно звучить.

Не в тому сенсі, що її не було і зараз вона з'являється, а просто нарешті виходить із того андеграунду, в якому вона існувала і ховалася довгі століття.

Звичайно було «височайше дозволено» ліпити вареники, носити шаровари і низько кланятися царям і начальниками — «ласкаво просимо!». Ну і всюдисущий образ «хохла Придурченка» із салом і самогоном. Оце була резервація української культури. В ній тримали цензурованого Шевченка і щось трошки із Лесі Українки, Котляревського (неопасний) і совєцьких класиків із неодмінним скигленням про «великий братський російський народ».

І лише зараз українська культура випростовується із притаманним їй питомим козацьким сороміцьким гумором, прадавньою автентикою кам*яних баб і, як би це сказати, хуліганством.

Тут вам і пасочки в кевларових касках і гранати розписані під писаночки слобожанськими візерунками і міжнародний хіт «путін-хуйло! Ла-ла-ла-ла-ла!», і вуличні вертепи і поети, які викрикують свої вірші з постаментів знищених ідолів.

Хтось пробував запитати у кацапа про їхні «русскіє народниє пєсні»?

Спробуйте — відповідь буде завжди однакова: «Ой мороз, мороз» і «Чорний ворон».

І все.

Я такий експеримент проводив. Чудо статистики — 100% вірогідності.

А тепер вийдіть на нічну площу Ринок у Львові і спостерігайте цілі хори молоді, які годинами поряд із українськими народними, співають «Лента за лентою», «Мій лицарський хрест», «Лиш вона» і «Очі відьми».

Нас лякають? — А ми навприсядки!

І ренесанс вишиванок і стрічечок. Таке собі кватроченто козацького зимівника серед урбаністичного пейзажу Києва і Одеси.

Ну і Porsche Cayenne із вишивкою хрестиком по всій морді.

Все це українська культура, яка руйнує стереотипи і не оглядається на забронзовілі авторитети.

Вона відкрита і непричесана, весела і гонорова, незвична і захопливо відверта.

Схожа на тачанку, що розмальована петриківським розписом і увінчана крупнокаліберним зпареним кулеметом.

А керує вороними кіньми-красенями молода пара — Він з козацьким чубом, у камуфляжі, берцях і розхристаній вишиванці і Вона з тібетськими фєнєчками на прекрасних оголених грудях, в трипільській візерунчастій спідниці і віночку з маками і жовто-блакитними стрічками.

І несеться ця тачанка української модерної культури повз здивовані і заціпенілі погляди старого світу із молодецьким посвистом і співом «Я не здамся без бою!» геть від совка і сраних кацапів.