Будую стриптиз клуб в підвалі під Дарницьким універмагом.
Цікаве приміщення і цікавий проект. Купа інженерних проблем — від рівня каналізації до висоти стелі щоб помістилася сталева жердина, на якій мають принадно звиватися і трусити цицями стриптизерші.
А ще вентиляція і спеціальні шпалери, стійка з підсвіткою,зал для вистави і зал кафе.
Роботи купа.
Робота філігранна, акуратна. Тому ставлю найкращу пару робітників-монтажників. Не питущі хлопці,руки ростуть не із задниці, розумні. Надіюся що не підведуть і закінчимо в строк.
Замовник висить над головою, бо вже оголосив про відкриття закладу і влаштував кастинги акторок.
Там такий контингент виявляється. Від наштукатурених лєді із шостим розміром бюсту у ботфортах, ніндзів у чорних бікіні із пластиковими мечами до Червоної Шапочки із кошиком різних садо-мазо причандалів.
Дівчата примостилися прямо на будматеріалах,курили, травили анекдоти і чекали своєї черги на, як вони казали, «показати пусічку».
Ми трохи прифігіли від цього кастингу, а робочі не попадали викрутками в саморізи, поки я не вигнав всю цю веселу компанію до головного залу.
Ну менше з тим, кілька днів минуло, а монтаж ніяк не завершується. Строки горять.
Робота кипить, а закінчення ніяк не видно.
Приїжджаю, перевіряю- пацани працюють аж спітніли, а на завтра ще купа монтажу,наче і не працювали весь день.
Нарешті якось приїжджаю пізно ввечері після роботи.
А вони, потвори такі ,в два шуруповерти розбирають те що змонтували за день!
Я в шоці. Нафіга?!
Виявляється,що замовник провів кастинг, набрав собі «штат працівниць» і щовечора вони репетирують і тренуються «показувати пусічку».
А мої гвардійці щовечора мають безкоштовне шоу прямо на роботі. І всім своїм робочим колективом сидять в кріслах і втикають на циці і «пусічки». Тільки що попкорну немає.
Вже з дівчатами подружилися і щирять одні одним зуби.
А щоб цей кайф не закінчувався і тривав подовше, то ці збоченці ввечері розбирають те що зробили за день.
Прямо як Пенелопа розпускала вночі килим, який наткала за день,щоб відтягнути час сватання женихів, поки Одісей не повернеться.
Своєрідна робота без кінця- перпетум мобіле, вічний двигун.
Ну от Одісей і повернувся.
Цебто я.
Опустимо завісу милосердя над тим,яка розмова відбулася.
Робочі поклялися що встигнуть все зробити вчасно,лиш би я їх не забирав з об'єкта. Навіть самі запропонували працювати безкоштовно, бо гроші за роботу отримали, а роботу не зробили.
Але потім виявилося,що вони продавали свої «місця в бригаді» іншим моїм робочим на час закінчення монтажу і,коли роботу закінчили в строк, то виявилися у великому плюсі.
Учіться,лохи.
Продовженя буде.
