Неймовірна подія з української історії.
Сучасної, про яку ще легенди не створені. Але будуть.
2013 рік. Зима. Час Майдану в Києві.
З Криму їдуть чотири автобуси із бандитами і «тітушками» щоб долучитися до антинародних контрреволюційних сил.
І раптом в невеликому місті Тальному дорогу їм перегородив блок-пост із мішків з піском, амбразурами і колючим дротом.
Перед блок-постом впевнено стояв могутній велетень — командир одягнений в спецназівський камуфляж, натівський бронежилет, кевларову каску і з пістолетом на боці. З амбразур блок-посту виглядали цівки кулемета і автоматів.
Командир помахом руки зупинив автобуси і наказав підійти старшому колони.
Старшим був колишній кримінальний злочинець, як і багато з тих, хто був в автобусах.
Переговори про пропуск автобусів на Київ велися майже три години.
Командир все відхиляв кандидатури переговорників і висував все нові вимоги, погрожуючи тим, що його бойова частина на блок-посту отримала наказ відкривати вогонь на ураження.
Коли ситуація напружувалася, і бандити хотіли прориватися, то із блок-посту лунав попереджувальний постріл вгору.
Незабаром командир оголосив що до Тального висуваються великі озброєні сили спецназу із Умані, які підтримали Майдан.
І справді — по трасі наближалася ціла хмара людей.
То надійшли люди з Тального, Гордашівки, Поташу і Буків. Автобуси швидко оточили, поспускали колеса і повитягали тітушню за шкірки.
Налякані тітушки і іхні керівники-бандити повискакували з автобусів і розбіглися по полям і лісосмугам.
Потім селяни ловили їх по двох-трьох. Або вони самі виходили до селян і просили їсти. Страшні тітушки виявилися в основному неповнолітніми з інтернатів Криму.
Жалісливі жінки із Гордашівки і Тального годували їх і скидалися грішми на маршрутки щоб відправити їх додому.
А неймовірне в цій історії те, що на блок-посту Тального були лише кілька людей — сам командир, колишній десантник, ветеран-афганець Петро і його помічники — хлопчаки із мисливською берданкою із холостими набоями, якими по команді стріляли вгору. Одного хлопця послали в село піднімати людей. Грізні кулемети і автомати були лиш муляжами з музею. А за мішками сиділи кілька сільських пацанів і все. Проти двох сотень бандитів.
Поки командир тягнув час і тримав бандюків в жасі, то до блок-посту підтягнулися селяни із палицями, лопатами і граблями. Оце і був той страшний спецназ, якого злякалися бандити.
Так була відбита одна із атак на повсталий Київ.
І зараз, коли нам розказують про страшну і велику кацапську армію, яку треба боятися і раком підставляти свою задницю і йти на поступки, бо «їхні танки взавтра будуть в Києві і Львові», я згадую цього одного бійця кажу одне — ГОЛОВНЕ НЕ БЗДІТИ! НЕХАЙ ВОНИ БЗДЯТЬ!
Чуєш, Президенте?!
