Одне із шикарних вражень від форуму видавців.
Підбігають дві жіночки. Мати з дочкою.
-Ой! Нарешті ми вас побачили! Нікуди не тікайте — ми вам на підпис книжки принесемо зараз!
Прибігають і приносять на підпис «Чорного ворона» і «Марусю» Василя Шкляра.
Кажу :" Я не Шкляр взагалі- то..."
-Як?! Ви не Шкляр?! То чого тоді тут стоїте?
Біжать із книжками далі.
Родина підходить і просить сфотографуватися "із знаменитістю".Старший син старанно робить кілька кадрів айфоном. Дякують, схиляються разом до екранчика щоб подивитися результат. Батько: "От бачите дітки — із самим Тарасом Петриненком знимку маєте!"
Найчастіше запитання : "А де ваш кіт?"
Найтиповіша розмова: "Дякуємо вам за вашу позицію стосовно зеленських"(виявляється мою статтю передрукував "Високий Замок", тож у Львові читали всі.)
Найкращі слухачі на Форумі видавців — туристична група з Одеси.
Я їх впіймав коли екскурсовод вів їх до палацу Потоцьких.
Послухали казки, самі були акторами, щиро реготали, співали зі мною, скандували "Хай живе Україна від Одеси до Берліна!", перейшли на спілкування українською мовою,всією групою сфотографувалися зі мною, всі купили мої книжки, всі взяли автографи і не хотіли іти з екскурсоводом далі.
Незвичні враження від форуму не тільки в мене.
Під час лицедійства — розповіді моєї казки про собаку, повз мене якраз вирішив пройти Іван Малкович .
А я саме був господарем, який дякував Сіркові за врятування дитини...
Довелося поцілувати Малковича в щоку і погладити по голові.
Глядачі були в захваті.
Малкович пішов окрилений і задоволений.))))
- Ти бачила? Там оті двоє братів книжки підписують!
-Які "двоє братів"?
- Ну оті, шо близнюки! На "Ка" якось там...
-Ка, Ка...,Ка... А! Згадала! Брати Карамазови! Побігли селфі зробимо!
Найприємніші спогади про форум — безперервна автограф — сесія.
Те що на другий день відсохли пальці і почерк геть спаскудився — то не біда.
Зате кількість Анн -Марій, Теодорів, Марків і Назаріїв- Северинів зашкалила всі можливі ліміти прекрасних імен.
Якщо в Києві чи Дніпрі підписуєш Іванкам із Настями, то у Львові яскраво виражені Меланки , Христини, Остапчики і Богданчики-Яромири.
Особливо запам'яталися чотири сестрички Гануся, Устуся,Настуся і Маруся.
Така ж дівчинка-красуня на площі Ринок вночі співала своїм прекрасним джазовим голосом українські пісні, а наша молодь, та чорношкірі і жовтошкірі туристи підспівували про "Жовняриків", " Чий то кінь стоїть", "Галю" і "Лиш вона".
Та і ми, старі дядьки, грішним ділом порадували молодих о першій ночі своєю "Лєнта за лєнтою". Особливо старався Паштет-Бєлянський. Значить не все ще втрачено і для "русскоязичних".
(Взагалі дивовижне поєднання Божественного (Роман Коляда — дяк), Вічного (Паштет Белянський, який ,як відомо, працює на цвинтарі) і Життєлюбного (ну це я — Лірник). Прямо Віра ,Надія і Любов з фламандським пивом Грінберген, яке варили тоді, коли на місці Москви ще вовки вили (за інформацією Ігоря Захаренка,який при цьому був присутній із своєю "Феєрією мандрів").))))
Отак їздиш по Україні і бачиш як відроджується прекрасне і веселе ,що є у нашому народі.
Ці молоді батьки, які називають своїх дітей Назарчиками, Меласями, Аннами- Маріями, Марками і Лаврінами — це та молодь, яка виросла на моїх казках теж.
Найкращі подарунки на фронті — це дитячі малюнки і листи нашим воїнам.
Нашим хлопцям є що захищати.
Не очманілу від грошей владу , не чиновників — хабарників, не продажних журналістів, чи антиукраїнських дебілів — клоунів, не мажорів на крутих тачках , а просто свою Україну.
Вся ця наволоч і накип,всі ці паразити і потвори, які дозволяють собі зневажати українців в Україні , весь цей "уззкій мірЬ" згине як обри, а Україна відродиться, бо вона суть не матеріальна а духовна .
А отже вічна і незнищенна.
