День Києва.

Чекаю його цілий рік. І щоразу він різний. Змінюється і трансформується.

Весь час ,знаходячись всередині цього дійства,не помічаєш цих змін.

А сьогодні якось так вийшло ,що відпрацював два концерти,провів дитяче свято,а день ще не скінчився. От і випала нагода самому побувати на святі не як артисту,чи учаснику,а як звичайному киянину. Пройшов весь Андріївський,посидів в кав'ярн і,помандрував Подолом.

Перед тим прочитав отаке:

«На фестивале вам дадут попробовать 4-метровую фирменную итальянскую пиццу
вместе с веселыми армянами, добрыми немцами и греками вы будете с утра до вечера петь, плясать и дымить шашлыками.»

«Вісьолиє армяни і добрі нємці» вразили мене в саме серце. Вирішив перевірити.

Не збрехали таки,сучі діти!

Спостерігав як пригощали киян 4-метровою піцою. Справді 4 метри в діаметрі.

Чисто і чемно. Кілька черг,і акуратні шматочки піци на паперових тарілочках. Ніхто не штовхається і пропускають дітей.

Європа,цивілізація.

Андріївський узвіз,просто вибух творчості і краси,в порівнянні із яким розпіарений Монмартр в Парижі виглядає як тихий скромний хутір Обирок під Батуриним.

Можу порівняти сам бачив.

У вишиванках усі. Хоча ні,збрехав. Майже усі. Деякі ще у віночках.

Український джаз на вулицях і український драйв в душах.

А фінальним штрихом Дня Києва для мене стала поїздка в метро,коли на виході мене обігнали два хлопці «спортивної зовнішності». Так і уявив їх в темній підворітні із недопитими пляшками пива в руках і сакральним запитанням " Дядя,закуріть єсть?" і пропозицією " Дай мабілу пазваніть!",від якої неможливо відмовитися. Один із них підскочив до жіночки із дитячим візочком і похапцем відкрив для неї тугі метрополітенські двері. А потім запропонував їй знести візочок із дитиною по сходах. Жінка чемно подякувала і відмовилась,бо малий захотів зійти сам ніжками.

Хлопець помахав дитині рукою і побіг наздоганяти кумпанію. Фраза його товариша мене добила остаточно : " Шо,не вдалося карму почистити?"

І тут я впіймав Просвітлення і мені відкрилася Велика Істина- молоді,яка слухає джаз,цінує шарм Андріївського,носить модерні вишиванки,чемно пропускає один одного в чергах,відчиняє двері дитячим візочкам і стурбована чистотою своєї карми, ніколи і нікому не получиться впарити "ценності руського міра" із його совком,кокошниками,балалайками,тваринними інстинктами і культом чергового хуйла на троні.

Це як пропонувати власнику нового планшета поміняти його на рахівницю із чорно-білими дубовими кісточками. Дивись які гарні,монументальні і як голосно ляскають!

Це вже відверто два різних світи,які все швидше розбігаються у часі і просторі,і які ніколи вже не перетнуться.

На що сподіваються пропагандисти-реконструктори "русской вєсни" із дебільними лицями і прапорами?

На повернення совка і омріяного "руського міра"?

Одразу згадалося як шалено рвали один одного севастопольці в битві за безкоштовним салатом олів'є.

Або як ставропольчан годували "русскіми блінами" з лопат як худобу.

Русскій мір,хулє.

Кому він тут в Україні всрався?

Так і бачиш, як відлітають ключами ватники,обмотані колорадськими стрічками, з України у далекий омріяний москальський вирій,в якому всяк свєрчок знає свій шесток,ковбаса з туалетного паперу по 2.20,водка по 4.12,дівчата ще не сиві і зморщені і піся ще стоїть.

На йух летять.