Він був добрим слухняним хлопчиком.
Не те щоб боягузом, але вродженого нахабства у нього не було. Не любив він битися і все.
Тато і мама завжди розказували йому, що всі проблеми можна вирішити без кулаків, все обговорити і домовитись. Так роблять розумні люди.
Він був розумним.
Навіть бабуся в селі теж хвалила його за розважливість і навчала,щоб з тим Василем і тим Юрком він не дружив, бо то геть пробояки і шибеники.
А влітку, коли сільські діти гнали пасти корів і гукнули його з собою, то бабуся зробила йому справжній батіжок.
Вирізала гарне пужално із рогачиком на кінці, примотала довгого шкіряного ремінця. А на ремінці вив'язала акуратні вузлики. А потім змастила його олійкою. Щоб шкіра була м'яка і гнучка.
Він ніколи не бачив батіжків,але був переконаний, що він так і має виглядати. Як колись. Тепер таких батіжків уже не роблять. Не вміють. От тільки його старенька і мудра бабуся може таке чудо змайструвати.
Як гордо він ішов разом з дітьми на пасовисько, раз по раз цвьохкаючи своїм батіжком по будякових головах ! Тепер він справжній пастушок. Не те що його міські друзі.
Тепер буде що розказати.
Він потайки нюхав батіжка, вдихав запах домашньої олії і трави, а коли діти оглядалися, то удавав що зубами затягує вузлика міцніше.
Але, коли треба було гнати корову, то вдарити її батіжком не зміг. Лише вмовляв і пхав її руками. Бо як ударити той теплий, великий, шерстистий, і такий добрий бік?
А корова дивилася на нього вологими красивими очами і геть не хотіла виходити із шкоди.
Одного разу із бабусиного хліва втекла велика льоха, яку цілий рік годували всією родиною.
Стіна у хліві була із благеньких гнилих дощок, бо де було набрати доброго матеріалу в селі? То свинка вже якось і привалилася до тих дощок. А вони і раді репнути.
Бігає весела від волі льоха по подвір'ю, бабуся гукає щоб заганяв скоріше назад до хліва, бо як втече через тин, то не впіймеш.
І тут прямо азарт мисливський якийсь з'явився, гонитва справжня, шал в голові !
От він і потягнув свинку тим батіжком, що якраз під руку трапився. Як на те, на штахеті висів біля хвірточки. Та добре потягнув, аж рука відчула. Бо хто там думає, чи силу міряє, коли тут льоха втекти може?
Здавалось би і свиня велика, і шкіра у неї товста, і рука ще дитяча. Але, наче як в кіно, одразу басамуга на боці у льохи спухла. Довга, товста, червона.
А таки добрий батіжок. Правдивий. Зараз таких не роблять.
І так шкода тієї свинки стало, так шкода ! І дуже соромно. Аж заплакав і вибачався перед нею. І гладив ту свинку. І на ту басамугу дивитися не міг а тільки дмухав як ото мама на пальчик забитий дмухала. І все просив у бабусі якихось ліків для свинки.
До цих пір сором пече і совість мучить. За що свинку ударив? Їй же боляче було. Вона ж нічого поганого не зробила.
І та басамуга перед очима стоїть і не забувається.
Це ж не потвора в шоломі, і з щитом, яка дітей на Майдані била. І не «брат» із-за «порєбріка» із Градом і автоматом, що на нашу землю смерть приніс.
Цих не шкода.
Як світ від них очистиш, то може і той гріх за свинку проститься.
