Останнім часом багато було сказано про шкоду, яку заподіяв такий собі проект "Bihus.Info", та наслідки, які цей вкид може спричинити. Не буду торкатись питання сумнівності викладених фактів, а пропоную поглянути на проблему трохи з іншого ракурсу, а саме — давно назрілі питання щодо діяльності журналістів, зокрема — антикорупційних, та усвідомлення їми своїх дій. Не секрет, що представники цієї професії ласі на сенсації й гучні заголовки, які засуджують підозрюваного ще до початку судових засідань. Нерідко інформація подається зі звинуваченнями відповідних органів у бездіяльності або в тій же корупції. Журналісти при цьому упускають один важливий момент. За багатьма фігурантами розслідування можуть вже вестись. Проте ці справи можуть вестись довго, оскільки треба зібрати залізні докази, а злочинці — не дураки та можуть діяти через підставних осіб тощо. Якщо ж відправити в суд ці справи в такому вигляді, то, з огляду на нашу судову систему, в судах вони просто розсиплються. Адвокати виправдають звинувачених, а потім підуть позови в ЄСПЛ, щоб отримати компенсацію від України. До того ж, двічі судити людину не можна. Тобто, коли наша судова система остаточно реформується, на той час їх не можна буде знову судити, якщо зараз спробувати це зробити і — провалити справи. Це також стосується й олігархів — Ахметова, Коломойського, Медведчука тощо, — коли кричать, що їх досі не посадили, — просто збирають незаперечні докази, а це непростий і довготривалий процес. Окрім того, мають бути дотриманими всі процедури ще й для того, щоб, в разі зміни влади, не було підстав скасувати вироки й оголосити, що це були політичні переслідування. Докази злочинів повинні бути очевидними будь-якій владі й юридичних можливостей скасувати ці вироки — не має бути. У так званих «журналістських розслідуваннях» такої доказової бази немає, тому в суді їх би просто «розмазали». Нерідко при детальному вивченні предмету виявляється, що то — просто брехня і маніпуляції, часто — замовні. Крім того, багато фактів, які вони викладають, аудиторія особисто перевірити не може й журналісти на цьому грають. Аудиторія, що некритично мислить, радісно ковтає інформацію, що не відповідає дійсності, і, як наслідок, робить неправильні висновки.

І ще. Журналісти, навіть з благими намірами, повинні усвідомлювати відповідальність і наслідки своїх, часто бездумних, дій. Зараз, коли в суспільстві панує суцільна «зрада» і «все пропало», Україна, навпаки, потребує уваги на перемогах, на реформах, але — ні, майже у всіх ЗМІ серед людей сіється суцільна зневіра. Лише мала частка ЗМІ роблять акценти на позитивних новинах, а решта ж — працює проти України, усвідомлюють вони це чи ні. Народ надивиться цих «розслідувань» і піде голосувати на будь-яких юль, зеленських, гриценків та інших балаболів. Наслідки — очевидні. Українці себе почувають більш нещасними, ніж є насправді, через таких от «журналістів» — досить подивитися на юрби людей в супермаркетах, але при цьому кожен буде розповідати, як же йому погано живеться. Народ зомбований такими «журналістами», він не розуміє, яку величезну роботу вже виконала Україна за ці 5 років і по краю якої прірви ми пройшли. Весь цивілізований світ аплодує нам і тільки всередині у нас — суцільне невдоволення. Ненависть обивателя до Порошенка — це, взагалі, окрема тема — ненавидять, але пояснити, чому — не можуть, жодного аргументу немає, очі — скляні. Зараз, під час війни, необхідно робити акценти на досягненнях, здобутках, піднімати в українцях почуття гордості за свою країну — ось чим треба займатися журналістам в першу чергу. Натомість чуємо звідусіль про «зраду», «зубожіння» і корупцію. Тому більшість наших журналістів прямо чи опосередковано працюють проти України. Дійсно, корупція це проблема, але проблема не унікальна. Вона була, є і буде в будь-якій країні, але у нас роздмухують з цього щось особливе, ніби корупція присутня тільки в Україні й ніби це головна наша проблема. При цьому ще заподіюється шкода шляхом псування іміджу України на міжнародному рівні. У нас не більша й не менша корупція, ніж у якійсь середній країні, просто у нас гучніше про це голосять. До того ж, журналісти повинні керуватися в першу чергу, не питаннями сенсацій, а питаннями нацбезпеки, та замислитись перед оприлюдненням інформації, чи не нашкодить це Україні, чи не викличе це ланцюгову реакцію і, як наслідок, чи не вийде, що збитки від резонансу виявляться більшими за збитки від корупціонера, якого викрили.

Повертаючись до "Bihus.Info", можна очевидно стверджувати, що вони задіяні, свідомо чи несвідомо, у передвиборчій боротьбі проти діючого Президента. Наразі ситуація з Порошенком нагадує таку ж — з Ющенком. Тоді теж навкруги волали, що він краде, що корупція зросла, що «все пропало», що погано живеться й — отримали Януковича. А на Ющенка досі не знайшли доказів у тих звинуваченнях.

Коли багато «зради» навколо, тоді людина без чіткої позиції говорить: «Та дістали всі! Всі вони однакові! Піду і проголосую по-приколу, хоч посміюся». Тільки Україні потім буде вже не до сміху.