В Литві населення стільки ж, як і у Києві. Вільнюс безумовно нагадує Львів: старе місто під захистом ЮНЕСКО, стилізовані кав'ярні, трохи більше церков, не надто смачна їжа і дуже гарне пиво. Тролейбуси такі ж як в нас (переважно старі), є магазини-ларьки з запахом радянського гастроному. Валюта євро. А значить вони в Європі, тобто в ЄС. Питання чому не ми?
Чи в них економіка сильніша? Ні, не настільки. Представництва великих міжнародних компаній не видно, ринок не великий, статки населення низькі. Чи в них підтримки більше, від тих же скандинавів? Можливо, але цього мало.
Відповідь дуже проста: в литовців Європа в свідомості, в серці, в душі. Литва ніколи не тішилась ілюзією братерства з РФ, завжди знала, що п'ята колона — це не міф, а реальний ворог і рішуче вибудовувала всю можливу оборону. Перші кроки ще з 1989 року: безкомпромісна декомунізація і дерусифікація. Так, був спротив з боку великого брата і було важко. З Калінінградськими військовими базами під боком, ще й неабияк страшно було.
Але була поставлена мета: тільки в Європу. Реальна недопустимість подвійного громадянства, звуження всіх коридорів для іноземного капіталу, неможливість набуття громадянства в обмін на інвестиції чи власність — жертви, на які довелось піти, щоб лишитись незалежними і мати змогу рухатись європейським шляхом. Мати змогу пишатись собою і своєю країною, будувати СВОЄ далекоглядне майбутнє для себе і своїх дітей.
Україна платить велику ціну за свою гнучкість і м'якість, за свою довіру і віру в, те що Великий Брат не скривдить. За те, щоб в народу розплющилися очі на справжні наміри сусіда пролито немало крові, яка щодня продовжує текти.
І все одно ще далеко не кожен українець переконаний в намірах Росії. Є ще й ті, які бажають повернути все як було раніше. Для таких людей розмови про загарбницьку стратегію знищення українського, імперію, п'яту колону — параноїдальні байки.
Між іншим, для багатьох представників влади, говорити про такі речі також є неприємним заняттям і, здається, навіть «мове тон». Набагато зручніше вдавати дипломатів, тиснути руку ворогу, казати не війна, а АТО, гучно казати про захист всього російського в Україні.
Зручніше, коли та ж Литва стає на захист України, і не баючись, в черговий раз бути названою «мєсним сумашедшим» почесними членами міжнародної спільноти, волає про небезпечного загарбника, злого генія, який марить ідеєю всемогутньої «матушки-Рассєі».
Тож, можливо, вже годі зручностей? Можливо варто перейти до активних дій: розірвати відносини, поставити вимоги, закрити кордон, закінчити АТО? Можливо всім вже давно пора зробити крок з зони комфорту, подивитись правді в очі, вшанувати пам'ять полеглих та почати рухатись вперед?
П.С. А рухатись є куди. Ресторани і стиль одягу може тут і трохи не такі, але кредити на житло по 2%, легкість відкриття та ведення бізнесу, чисті вулиці і відреставровані всі пам'ятки культури — те до чого треба прагнути.
Зручніше, коли та ж Литва стає на захист України, і не боючись, в черговий раз бути названою мєсним сумашедшим почесними членами міжнародної спільноти, волає про небезпечного загарбника, злого генія, який марить ідеєю всемогутньої матушки-Рассєі.
Тож, можливо, вже годі зручностей? Можливо варто перейти до активних дій: розірвати відносини, поставити вимоги, закрити кордон, закінчити АТО? Можливо всім вже давно пора зробити крок з зони комфорту, подивитись правді в очі, вшанувати пам'ять полеглих та почати рухатись вперед?
П.С. А рухатись є куди. Ресторани і стиль одягу може тут і трохи не такі, але кредити на житло по 2%, легкість відкриття та ведення бізнесу, чисті вулиці і відреставровані всі пам'ятки культури — те до чого треба прагнути.
